Письменники Волині - дітям :: Луцька міська централізована бібліотечна система

Луцька міська централізована бібліотечна система

Олена Пчілка

Леся Українка

Луцький замок у мистецькому просторі України : Тематична антологія віршів ХІХ–ХХІ ст. / упоряд. канд. філол. наук М. М. Хмелюк, В. М. Кумановська. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2012. – 88 с. + 44 с. ; іл.
Прадавній замок над тихоплинним Стиром в Луцьку творить панораму одного з найчарівніших куточків України. Його історична й духовна цінність, органічно перелита в лірику та живопис, збагачена народним мелосом, своєрідно віддзеркалюється в цьому виданні. Це тільки одна ланка в пребагатому культурному комплексі міста, яка заслуговує на пильну увагу широкого кола поціновувачів.
Цілісно проект «Луцький замок у мистецькому просторі України» є творчою візитівкою волинського краю.
В оформленні обкладинки використано художні роботи В. Жупанюка, Л. Косарук, Л. Литвина, Л. Хведчука і М. Шамрили.

Слапчук Василь. Вибране : поезії / ред.-упоряд. П. Коробчук ; передм. Є. Барана. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2011. – 584 с. – Серія «Письменники Волині – лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка».
До книги увійшли вибрані твори українського письменника, лауреата Національної премії ім. Тараса Шевченка Василя Слапчука. Майстерний лірик з витонченим відчуттям світу, безкомпромісний поет-громадянин, мудрий співрозмовник, невиправний оптиміст і щирий життєлюб, філософ у творчості й житті – ось далеко не вичерпна характеристика цієї багатогранної особистості.

Северинюк В. М. Популярний коментований словник українських прислів’їв та приказок / В. М. Северинюк. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2012. – 144 с.
Структура словника тематична. Він має 16 розділів, визначених відповідно до головних сфер життєдіяльності людини – духовно-культурної, економічної, соціальної, суспільно-політичної. Прислів’я та приказки згруповано за різними значеннями, що пов’язані з людською індивідуальністю, звичками, рисами характеру, особистим та колективним досвідом, моральністю, освітою, соціальними цінностями, трудовою діяльністю, родинними зв’язками, історичною пам’яттю, релігією тощо.
Словник розрахований на широке коло читачів, представників різноманітних соціальних верств і професій: студентів та учнів, викладачів, підприємців, політиків, чиновників, митців, на усіх небайдужих до народної мудрості, образного мислення та українського слова.
При оформленні обкладинки використано репродукцію картини видатної української художниці Катерини Білокур «Квіти за тином» (1935).

Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2012 рік / упр. культури і туризму Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд. В. В. Бабій, Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2011. – 244 с.
«Календар знаменних і пам’ятних дат Волині» видається з 1991 року. До нього включаються матеріали про визначні події історії, громадсько-політичного і культурного життя області, ювілеї видатних уродженців краю та відомих діячів, життя і діяльність яких пов’язані з Волинню.
Посібник відкривається хронологічним переліком пам’ятних дат на 2012 рік. Про основні події подаються: дата, назва, авторська текстова довідка, список літератури, у якому вказуються документи, книги, статті зі збірників і періодичних видань, довідники та бібліографічні посібники.
У «Календарі» є покажчик імен видатних діячів, представлених у ньому, списки авторів, які брали участь у написанні історичних і біографічних довідок, та укладачів.
Видання буде корисним для культосвітніх працівників, викладачів, студентів, краєзнавців.

Троневич П. О. Великий князь Дмитрiй-Любарт i його сучасники : iсторико-краєзнавчий нарис / П. О. Троневич. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2011. – 192 с.; iл. – (Сер. «Пантеон»).
У книзi Петра Троневича на основi дослiджень документальних джерел та iсторичної лiтератури у популярнiй формi викладено погляд на iсторiю Волинської Русi, її вiдносини з Литвою, Польщею, Угорщиною, Московiєю, Ордою, Вiзантiєю i Римом у непростому XIV столiттi, коли розпочали формуватися етнiчнi особливостi Русi в складi її Волинської, Литовської i Московської частин та закладалися пiдвалини централiзованих держав-королiвств Схiдної Європи. Автор подає iсторичнi портрети володарiв цих держав – сучасникiв великого волинського князя. Основна ж увага придiлена правлiнню останнього володаря Волинсько-Галицької держави Дмитрiя-Любарта, сина великого князя Литви Гедимiна, який, будучи обраним на володимиро-галицький престол, в умовах залежностi вiд Золотої Орди та воєнних дiй з польсько-угорською коалiцiєю намагався зберiгати й продовжувати державотворчу полiтику своїх попередникiв iз княжо-королiвської родини Романовичiв. Висвiтлена його дiяльнiсть щодо збереження традицiйного устрою Волинi, утвердження її як
суверенної держави та розбудови нової столицi – мiста Луцька. Разом iз тим зроблено спробу об’єктивного показу логiчностi полiтики володарiв вище названих держав, а також православної i римо-католицької церкви щодо Волинi на той час. Полiтична дiяльнiсть церкви, якiй дослiдниками в минулi роки придiлялася недостатня увага, уведена в контекст загальнополiтичних процесiв у цих країнах, дала П. Троневичу ключ до розумiння багатьох полiтичних подiй i явищ та ходу iсторiї взагалi. Автор пiдводить нас до думки, що Волинська земля була хранителем державницьких традицiй Русi-України та первинним осередком зародження українського етносу в пiслямонгольський час.
Українською та росiйською мовами

Iрванець Олександр. П’яте перо : публiцистика / О. В. Iрванець. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2011. – 200 с.
Ну перо – ще зрозумiло. А чому п’яте? А тому, що у творчому арсеналi вiчно юного бубабiста О. Iрванця перше перо належить поезiї, друге, третє й четверте – вiдповiдно, прозi, драматургiї, перекладу. Отже, журналiстика, втiлена в її найвищiй формi – публiцистицi, виявилася на почесному п’ятому мiсцi.
В iпостасi журналiста письменник запрошує здiйснити мандрiвку i по наших рiдних теренах (Внутрiшня Україна), i до ближнiх сусiдiв, i до дальнiх (iншi територiї). Тобто – i свого не цурається, i чужого научається. Себто - i себе показує, i людей бачить.
Але попри свої начебто частi поїздки-польоти за тридев’ятi i просто дев’ятi моря, лiтератор солiдарний з журавлем з вiдомого дитячого (платоноворонькового) вiршика, який на питання, де найкращая земля, вiдповiдає: «Краще рiдної немає!»

Процюк Степан. Тiнi з’являються на свiтанку : есеїстика / С. В. Процюк. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2011. – 216 с.
Есеїстика Степана Процюка, на думку багатьох критикiв i читачiв, надiлена енергетичним магнетизмом.
У цiй книжцi письменник пише про страх смертi i втрачене кохання, iстерiю i хiрургiчнi дiагнози.
«Тiнi з’являються на свiтанку» розпочинається екзистенцiйним натуралiзмом, а завершується химерними алегорiями iз багатошаровим змiстом.
Цей шлях варто пройти самому. Ви будете захоплюватися чи дратуватися, погоджуватися чи заперечувати окремi твердження, але не облишите читання. Бо те, що пише Степан Процюк, стосується кожної i кожного. *******************`

Струцюк Йосип Георгiйович

Народився 17 липня 1934 року в селi Стрiльцi на Холмщинi (Польща). У листопадi 1944 року разом з батьками депортований до Запорiзької областi, а в 1946 роцi сiм'я Струцюкiв переїхала на Волинь у село Глинище Рожищенського району. Тут навчався у Глищенськiй початковiй, Копачiвськiй семирiчнiй, Рожищенськiй середнiй школах. Пiсля закiнчення Луцького державного педагогiчного iнституту iменi Лесi Українки (1958р.) вчителював у Бiлостоцькiй середнiй школi, обiймав посаду наукового спiвробiтника Колодяжненського краєзнавчого музею-садиби Лесi Українки i Волинського краєзнавчого музею, працював у мiсцевих газетах, редактором Волинського будинку народної творчостi, режисером народної самодiяльної кiностудiї, очолював обласну органiзацiю Всеукраїнського Товариства "Просвiта" iм. Тараса Шевченка. Нинi - керiвник органiзацiї творчої молодi "Лесин кадуб".
Член Нацiональної Спiлки письменникiв з 1970 року. Лауреат лiтературно-мистецьких премiй iм. Агатангела Кримського, Богдана-Нестора Лепкого, "Благовiст".Заслужений дiяч мистецтв України. Твори перекладалися польською, бiлоруською, росiйською мовами.
Ще в юнацькi роки Йосип Струцюк визначив свою земну дорогу, взявши з собою Богом дане йому обдарування. Про це в своїй автобiографiчнiй довiдцi з легкою iронiєю зокрема пише: "Поскiльки у сполонiзованiй i частково зросiйщенiй Холмщинi поетiв було не густо, а Митуса, котрий потрапив у неласку князя Данила, жив давно, та й то аж у Перемишлi, то ми з Володимиром Лучуком, який мешкав у селi Матче, що за 6 кiлометрiв вiд Стрiльцiв, домовилися писати вiршi. На противагу Станiславу Бжозовському, котрий перед нами нудьгував у рiднiй Мазярнi, ми вирiшили писати по-українському, бо саме так розмовляли нашi батьки, односельцi i майже уся схiдна Холмщина. Признаюсь, що пройнятись українською iдеєю було не трудно. Село дуже спiвоче. I все ж з-помiж сотнi пiсень видiляв особливо тi, де були такi риторичнi фразеологiзми: "Стрiлецькая слава лунає по свiту"; "Йшли стрiльцi до бою та й в Галичину"; "А ми тую червону калину пiднiмемо, а ми тую стрiлецькую славу збережемо". Я був переконаний, що то спiвають про моїх односельцiв, а вiдтак i про мiй родовiд, представники якого ходили з князем Романом за Вислу, а з його сином гордо стояли на золотоверхих Київських горах. I хоч мiй рiд з дiда-прадiда тяжко гнув спину, все ж був гордий, бо коли вiдривав од землi очi, вiдчував над рiдною церквою українське небо, а на Пречисту йшов до Холма, аби поклонитися Чудотворному образу Холмської Богоматерi. Богородиця, Спас, Молитва - де ще так набожно називали села? Мiсто Холм лiтописець нарiк "Богом дане". Але кому? Влiтку 1651 року Ян Казимир зi своїм вiйськом перед битвою молився перед iконою Пречистої Холмської Дiви i перемiг пiд Берестечком. Згодом лютий кат українського народу Стефан Чарнецький, притиснутий коалiцiєю трьох держав, вознiс тремтячi руки до Ченстоховської (нашої Белзькоi) iкони - i назавше перемiг могутнього гетьмана Богдана". Коли в 1918 роцi холмщаки поверталися з "бiженства" поляки на їх очах пiдпалювали їхнi хати. Дiд Йосипа Георгiйовича поселився з великою сiм' єю у церковнiй дзвiницi, перезимував, а весною "закопався" в землю. Батько показував синовi мiсце, де колись стояла землянка. Дiд Василь з дев'ятьма дiтьми i дружиною повернувшись з Казанi, теж не мав де жити. В Богутичах, Молодятичах почали горiти церкви. В Заборцях палили храм, але австрiйськi вояки загасили. В 1928 роцi в Павловичах зруйнували церкву. У 1938 роцi не поминули Стрiльцiв. Церковний староста намагався заступиись за святиню, але його вiдтiснили багнетами. Тим старостою був дiд Й. Струцюка Василь Вовчук. Травневої ночi I943 року горiло село Стрiльцi. Горiло першим на всю Холмщину, а всього за один рiк лише в Грубешiвському повiтi їх було спалено понад 50. Польськi бандити нiби змагалися з фашистами i не без успiху. Про це в романi "Гучва". В жовтнi 1944 року пiд важкий ритм колiс, що розхитували продiрявлений кулями товарняк, родина Струцюкiв їхала на Запорiжжя. Нацiонально свiдоме село було депортовано першим iз Холмищини. Цi подiї лягли в основу повiстi "Цвiт дикої шандри". А невдовзi його земляки втiкали вiд голоду на Волинь, втiкали в надiї повернутися на рiднi спалениська, побудувати хати й церкви. В червнi 1946 року сiм' я Струцюкiв поселилася на Волинi, де довкруж змагалися вояки УПА з енкаведистськими бандами ("Стохiд" "Коливо" та iн). Майбутнiй поет без особливого ентузiазму навчався в Копачiвськiй семирiчнiй та Рожищенськiй середнiй школах. Пiсля закiнчення Луцького педагогiчного iнституту учителював в селi Бiлостiк, де ходив стежками Йова Кондзелевича, а в Колодяжному - стежками Лесi Українки. Потiм був краєзнавчий музей i газети в Луцьку, народна самодiяльна кiностудiя в Кiверцях. Там встиг зробити до десяти стрiчок. вiдзначених на республiканських, всесоюзних i мiжнародних конкурсах. Та де не працював - всюди шугала тiнь агентури КГБ, що не було нiчим оригiнальним у тiй системi. Про початки вiршування Йосип Георгiйович згадує: "Я писав про багато що, але найбiльше про змагання воякiв УПА. Писав крадькома, нерозбiрливо, поспiхом, зрiдка наближаючись до майстерностi. Першу збiрку мене заставив видати Володимир Лучук. Це був 1965 рiк, вiдомий гонiннями на творчу iнтелiгенцiю. Зачепило й мене, але не дуже. Вiд тої пори почав задумуватись не лише над тим, як писати, а й де ховати написане. Це дало менi можливiсть зберегти якийсь доробок. Тим, що в умовах пiдозри i диктату не написав жодного доносу i не був членом злочинної органiзацiї, що зветься КПРС - горжусь, хоч розумiю, що це лише рефлекс звичайнiсiнької порядної людини Не можу не вiдзначити людей, котрi помiтили й вiдчутно допомогли менi в лiтературi. Це в першу чергу Лiна Kocтeнко, Микола Бажан, Микола Вiнграновський, Володимир Лучук. Поетiв шаную багатьох, але для мене як українця - найближчий Шевченко. Бо вiн - вождь народу. Вождь - а не пророк. Пророк не повинен би виголошувати: "Загинеш, згинеш, Україно, не буде й знаку на землi!" Це, звичайно, зажорстоко навiть для такого народу, котрий мав найганебнiших у свiтi зрадникiв i найогиднiших лакеїв. До речi, i серед нашого нещасного письменства. Бо нiхто так не обливав брудом наших нацiональних героїв, як "инженеры человеческих душ", а привселюдно покаявся тiльки один". "Творчiсть Йосипа Струцюка часто поєднує фольклорнi елементи з елементами поетичної школи, яку репрезентують найкраще Микола Вiнграновський, Iван Драч. Йосип Струцюк - митець тендiтний, мислячий пiвтонами, структури його поезiй не завжди вiдкритi навстiж, але того, хто увiйде в них, чекає справжня радiсть" - вiдмiтив Дмитро Павличко, а Михайло Стельмах так репрезентував колись творчiсть волиняка: "Справдi красне, справдi неповторне слово! Так би я коротко визначив основу поезiї Йосипа Струцюка: У його важливе дослiдницьке начало, грунтовне вивчення рiдного краю, iсторiї, пiснi, природи допомогло осягнути глибин сучасностi. Iз власною пiснею увiйшов Йосип Струцюк в українську поезiю". Щодо пiснi, то їх Й. Струцюк написав понад 200 з такими вiдомими композиторами, як А. Кос-Анатольський, А. Пашкевич, О. Бiлаш, О. Некрасов, В. Лiфанчук, М. Стефанишин, О. Сенютин та iн., видав авторський пiсенник "Ти - моє терпке пiсенне диво", а також упорядкував збiрник народних пiсень Холмщини та Пiдляшшя "Ти не згасла, зоре ясна". Наприкiнцi життєпису вiн пише: "Не менi оцiнювати свiй доробок. Але я гордий вiд того, що народився (пам'ятайте!) на українськiй землi. I коли виконують славень "Ще не вмерла України i слава, i воля" - я пошепки пророкую: "Якби хтось там не казився - не умре вже Україна!".

Рекомендованi твори:

Бузькiв вогонь: Вiршi. - К.: Веселка, 1969
Гостинець од зайця: Вiршi. - К.: Веселка, 1971
Я не шевчик i не кравчик: Вiршi . - К.6 Веселка, 1973
Вареники: Вiршi. - К.: Веселка, 1974
Червень - мiсяць тишi: Оповiдання та етюди. - Львiв: Каменяр, 1980
Гомiн Турового урочища: Повiсть. - К.: Веселка , 1981
Безконечна казочка: Вiршi . - Львiв: Каменяр, 1984
Романко i Трубач: Повiстi. - К.: Веселка , 1984
Iди , iди дощику: Вiршi . - Дубно: Незабудка, 1992
Буб: Повiсть. - Луцьк: Надстир'я, 1996
Жайворiнковий Великдень: Пiснi. - Луцьк: 1999
Помста козацька: Оповiдання. - Луцьк: "Вiсник i К", 2003
Зозулинi черевички: Вiршi. - Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2004
Йде в гостi Миколай: Поезiя. - Луцьк: Твердиня, 2004
Крилата квiточка: Казки. - Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2004
Лiсовий гiсть: Розмальовки з лiчилками, загадками .-Луцьк, Твердиня, 2005
Стохiд :Роман. - Луцьк:Волинська обласна друкарня, 2004
Мiсячний зайчик:Вiршi й драматичнi поеми.Т.1.- Луцьк. : Волинська обласна друкарня, 2005
Воронько:Повiстi й оповiдання. Т. 2.-Луцьк. : Волинська обласна друкарня, 2005

Олександр Богачук

     Олександр Теофілович Богачук народився в 1933 році в селі Сокіл Рожищенського району. Після закінчення десятирічки навчався на історико-філологічному факультеті Луцького педагогічного інституту ім. Лесі Українки. Працював в районних газетах, обласному управлінні по пресі, відповідальним секретарем Рівненської письменницької організації.
     О. Богачук – автор ряду поетичних збірок та двох п’єс. У співавторстві з відомими композиторами – Г. Майбородою, К. Домінченом, В. Кирейком, В. Верменичем та іншими створив ряд відомих пісень.
     Помер Олександр Богачук у 1994 році. Похований в Луцьку.

Бородулiн Святослав Iванович

     У лiтню пору 1927 року в селищi мiського типу Червоноармiйськ, що на Житомирщинi, народився Святослав Iванович Бородулiн. Родини Юлiї Охримович (з Турiйська) та Iвана Бородулiна (з Горохiвщини) переселились туди 1914 року пiд час Першої свiтової вiйни. Там познайомились, одружились i виховували трьох дiтей (доньку Галину, синiв Святослава i Анатолiя). Проживали на хуторi Адамiвка, в примiщеннi школи, вчителем i одночасно директором якої був тато.
     У перший клас пiшов Святослав Iванович також у Адамiвцi. Згодом хутiр лiквiдували, школу закрили, сiм'я переїхала у районний центр - Червоноармiйськ. Тато i далi вчителював, навчав дiтей української, росiйської мови, з власної iнiцiативи вивчив нiмецьку. Про нього розповiдає Святослав Iванович iз захопленням, <:писав вiршi, музику, керував хором:>. 1941 року, на другий день вiйни, Iвана Бородулiна арештували, судили i вивезли у Казахстан. Звинуватили у тому, що релiгiйний; знає нiмецьку мову i може бути корисний ворогам; <радiє вiйнi>. У пiслявоєннi роки родина дiзналась, що вiн помер, а у 70-х роках його реабiлiтували.
     Пiсля арешту чоловiка Юлiя Андрiївна разом iз дiтьми переїхала в Турiйськ, до сестри. В сiчнi 1944 року 16-лiтнiй Святослав пiшов до партизанського з'єднання Коротченка, у якому перебував до кiнця квiтня. Пiсля розформування з'єднання молодих хлопцiв вiдправили на вiдбудову залiзницi у Сарни. Через деякий час пiшов добровольцем у загiн iменi Щорса, який мав дiяти в тилу ворога, на територiї Польщi та Чехословаччини. Не один раз потрапляв пiд шквал ворожих куль, виходив iз нiмецького оточення; голод, бомбардування - ось якi випробування приготувала доля юнаковi.
     У жовтнi 1944 року був призваний на шiсть рокiв в армiю. Служив в саперному батальйонi спочатку в Славутi на Хмельниччинi, потiм в Овручi на Житомирщинi. Пiд час служби в Овручi працював у дивiзiйнiй газетi, освоїв весь полiграфiчний процес. В армiї органiзував i очолив лiтературний гурток, там отримав й свою першу премiю за оповiдання <Музикальна iсторiя>.
     Професiйна дiяльнiсть Святослава Iвановича Бородулiна пов'язана iз журналiстикою. З 1958 по 1962 роки навчався на вiддiленнi газетних працiвникiв Вищої партiйної школи при ЦК КПУ. Працював заступником редактора, редактором в Турiйськiй, Горохiвськiй, Локачинськiй районних газетах, обласнiй газетi <Радянська Волинь>, з 1967 р. - в Луцькiй районнiй <Слава працi>. Є членом Спiлки журналiстiв України.
     Святослав Iванович органiзував i очолював (до виходу на пенсiю) лiтературно-мистецьку студiю <Зорi над Стиром> при Луцькiй районнiй газетi. Оформив альбом про роботу студiї, виступив упорядником колективної збiрки, виданої 1991 року. 1995 року опублiковано пiсенник <Пiснi Надстир'я> у спiвавторствi з Сiмою Кордуновою. До 30-ти рiччя лiтстудiйцi органiзували <Поетичнi гостини>. С.I.Бородулiн охоче допомагає своїм побратимам по перу в редагуваннi їх творiв, дає слушнi поради, гордиться їх успiхами. Сам автор видав 12 книг. Серед них документально-публiцистичнi: <Серця повиннi палати>, <Робiтнича гордiсть>, <Гнiвний князь Багон>; художнi: <Прип'ять в туманi>, <Чому плаче малинiвка>, <Спiває скривджене Полiсся>, <Пообiч тихоплинної Турiї>, <Обiрванi струни>. Спогади, розповiдi, реальнi iсторичнi подiї покладенi в основу сюжетiв його книг. Робота над романом-дилогiєю <Прип'ять в Туманi> тривала протягом 20-и рокiв, в ньому автор описав долю свого батька. У повiстi <Обiрванi струни> руйнує нав'язанi радянським режимом трактування дiяльностi воякiв УПА, мети цiєї органiзацiї; вiдновлює iсторичну правду як для себе, так i для читачiв. Кожен твiр письменника - це не просто iсторичнi подiї, це долi конкретних людей, їх радостi i печалi, життя полiського села, природа рiдного краю.
     Разом iз М.П.Куделею, С.Д.Кордуновою, О.Є.Добком ввiйшов до iнiцiативної групи зi створення Асоцiацiї волинських незалежних письменникiв iменi П.Чубинського, яка видала два випуски альманаху <Перевесло> (2004, 2006). У першому - надруковано його твiр-реквiєм <Кобзарська Покрова>, в другому - уривок з <Обiрваних струн>.
     За участь у подiях Другої свiтової вiйни Святослав Iванович був нагороджений орденом <Вiтчизняної вiйни>, медалями <За вiдвагу>, <За хоробрiсть>, <За перемогу над Нiмеччиною>, <Словацьке народне повстання>, <За мужнiсть>, партизанським хрестом <За польську свободу i народ>. Його письменницька праця вiдзначена дипломами обласних лiтературних конкурсiв, подяками, грамотами. Автор спiлкується зi своїми читачами, бере участь у лiтературно-мистецьких заходах, редагує i пише...

Рекомендованi твори:
Бородулiн С.I. Гнiвний князь Багон: Докум. повiсть. - К.: Полiтвидав України, 1990. - 221 с.
Бородулiн С. Дивовижнi новели. - Луцьк: Надстир'я, 1998. - 32 с.
Бородулiн С. Крутоярська заспа: Полiськi оповiдки. - Луцьк: Надстир'я, 1995. - 64 с.
Бородулiн С. Обiрванi струни: Повiсть. - Луцьк: Волин. обл. друк., 2006. - 156 с.
Бородулiн С. Пiснi Надстир'я / С.Бородулiн, С.Кордунова. - Луцьк: Надстир'я, 1995. - 38 с.
Бородулiн С. Пообiч тихоплинної Турiї: Худож.-докум. повiсть. - Луцьк: Волин. обл. друк., 2005. - 104 с.
Бородулiн С. Прип'ять у туманi: Роман-дилогiя. - Луцьк: Надстир'я, 2001. - 336 с.
Бородулiн С.I. Робiтнича гордiсть: [Нариси]. - Львiв: Каменяр, 1964. - 72 с.
Бородулiн С.I. Серця повиннi палати: Повiсть-хронiка. - К.: Держлiтвидав УРСР, 1962. - 367 с.
Бородулiн С. Спiває скривджене Полiсся: Повiсть. - Луцьк: Волин. обл. друк., 2004. - 124 с.
Бородулiн С. Чому плаче малинiвка: Повiсть. - Луцьк: Волин. обл. друк., 2003. - 100 с.
Бородулiн С. Коричневi показують зуби: Уривок з повiстi <Обiрванi струни> // Перевесло: Вид. обл. Асоц. незалежн. волин. письменникiв iм. П.Чубинського: Альманах. - Луцьк, 2006. - Вип. II. - С. 15-23.
Бородулiн С. Парадокси: [Гуморески] // Зорi над Стиром: Колект. збiрка (поезiя, проза, гумор, графiка). - Луцьк, 1991. - С. 165-184.
Бородулiн С. Спогад про зустрiч; З вiйни не приходить мiй тато; Бабине лiто: [Вiршi] // Свiтязь: Лiт. зб. Волин. орг. Спiлки письменникiв України. - К., 1992. - Вип. 2. - С. 10-12.
Бородулiн С. Життя, вiддане Українi // Слава працi. - 2001. - 28 квiт.; 5, 12, 19, 26 трав.; 2, 9 черв.
Бородулiн С. Кобзарська Покрова: Реквiєм // Волинь. - 2002. - 16 лип.
Бородулiн С. Не загине пiсня наша: Нарис // Слава працi. - 2000. - 1, 8, 15, 22, 29 лип.; 5, 12 серп.
Бородулiн С.I. Чужий бiль: [Оповiдання] // Нар. слово. - 1997. - 29 листоп.
*** Святослав Iванович Бородулiн // Перевесло: Вид. обл. Асоц. незалежн. волин. письменникiв iм. П. Чубинського: Альманах. - Луцьк, 2006. - Вип. II. - С. 14.
Вербич В. Крiзь шквал смертоносного вогню // Сiм'я i дiм. Нар. трибуна. - 2003. - 20 листоп. - С. 9.
Йосипович I. Життєвий i творчий лан Святослава Бородулiна // Слава працi. - 2002. - 30 лип.
Колеги: добре слово, квiти i пiснi ветерану // Волинь. - 2002. - 13 лип.
Лiвiцька О. Зради не прощу! // Слава працi. - 2004. - 4 груд.
Мандзюк Д. Святослав Бородулiн: <Найбiльше задоволення менi приносили критичнi матерiали> // Вiсник. - 2002. - 11 лип. - С. 1, 8.
Некрот О. Вiд партизана правдi не сховатися або Кулеметник <майора Вихора> - Потьомкiна строчить на друкарськiй машинцi i вирощує лiкарськi рослини // Волин. губерн. вiдом. - 2005. - 11 серп. - С. 7.
Панасюк Л. Слово Святослава Бородулiна йде з глибини душi // Слава працi. - 2005. - 5 лют.
Панасюк Л. Хвилююча повiсть про тернистий шлях // Слава працi. - 2006. - 19 груд.
Сарахман Н. Герої повiстi - конкретнi особи // Нар. слово. - 2005. - 20 серп.

     Людмила Мiрошниченко-Гусак

Календар знаменних i пам'ятних дат Волинi на 2007 рiк/ Ред-упоряд. Є. I. Ковальчук, Е. С. Ксендзук. - Луцьк: ПВД <Твердиня>, 2006. - C. 94 - 97

Боярчук Петро Оксентійович

     Біля села Одеради Ківерцівського району , на хуторі, в 1947 році народився Петро Оксентійович Боярчук. Сталінщина зірвала сім’ю Боярчуків з рідних місць і заслала до Сибіру. Після повернення на Волинь в 1959 році Петро Боярчук закінчив Олицьку середню школу та факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Шевченка.
     Працював учителем трудового навчання Городищенської восьмирічної школи Ківецівського району, в редакціях Ківерцівської та Маневицьких районних газет.
     З 1979 року – кореспондент обласної газети „ Радянська Волинь”( нині –„ Волинь”).
     Автор художніх творів „Стохід” та „Повернення”, книги „ Крик голодного звіра”, до якої увійшли художньо-документальні повісті „На Сибір і додому” та „З журавлем у небі”, що тематично поєднані між собою.
     З 1979 року місце постійного проживання – місто Горохів
     Член Національної Спілки письменників України з 2000року.

Вербич Віктор Олексійович

     Народився Віктор Олексійович Вербич 13 травня 1956 року в селі Грибовиця Іваничівського району. Після навчання в Жовтневій середній школі №9 м. Нововолинська, працював робітником на Іваничівському заводі будівельних матеріалів, потім – столярем- теслярем в монтажному управлінні „Оздоббуд” у м. Луцьку. Закінчив Луцький педагогічний інститут ім. Лесі Українки ( філологічний факультет). Працював учителем української мови та літератури в Луківській середній школі, був кореспондентом газети „Народна трибуна” і „Луцький замок” у Луцьку. Був також консультантом відділу з гуманітарних питань Волинської облдержадміністрації. Нині – редактор газети „Сім’я і дім”. Автор кількох поетичних збірок п’єси.
     Для дітей видав книжечку „Зорянчині малюнки”.
     Член Національної спілки письменників України з 2000 року.

Гей Василь Степанович

Народився 14 січня 1942 року в селі Заболоття Любомльського району. Після закінчення семирічки у рідному селі та десятирічки в селищі Головно працював завідувачем сільської бібліотеки та клубу, вчителював, служив у війську. Повернувшись після трирічної служби в армії, став працювати кореспондентом Любомльської районної газети. Звідти запрошений на роботу в обласну молодіжну газету до Луцька, де був кореспондентом, завідувачем відділу, керівником літературної студії „Лесин кадуб”. Водночас навчався на редакторському факультеті Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова у Львові. З 1989 року – голова Волинської організації Національної Спілки письменників України. Поет, прозаїк, критик, публіцист. Лауреат літературної премії імені Андрія Головка.
Член ради Національної Спілки письменників України

Горик Ніна Петрівна

     Народилася в селi Забужжя Любомльського району 7 вересня 1957 року. У рiдному селi пiшла до школи. Разом зi знаннями за шкiльною програмою багато брала для себе iз перiодичних видань, забороненої тодi лiтератури, зокрема, ще в дитячi роки ознайомилась з новелами Василя Симоненка. У шкiльнi роки почала писати вiршi, була членом лiтературної студiї <Хвилi Свiтязя>, якою керував Олександр Хоменчук, спробувала свої сили в журналiстицi, пишучи першi кореспонденцiї в мiсцеву пресу. У 1974 роцi закiнчила Забузьку десятирiчку i вступила на фiлологiчний факультет Луцького державного педагогiчного iнституту iменi Лесi Українки. По закiнченню розпочала трудову дiяльнiсть у школi селища Головно Любомльського району. Дружнiй i доброзичливий шкiльний колектив став другим учительським iнститутом, який навчив ставитись до працi не як до ремесла, а як до способу життя. Саме тут розкрився її вчительський талант. Нiна Горик вiдчула велике бажання служити слову, робити все для того, щоб дiти полюбили свою рiдну українську мову, щоб викладання велося якiсно, цiкаво, незабутньо.
     Пiсля одруження Нiна Горик переїздить до Ковеля, де працює в середнiх школах № 7, № 11, викладає українську мову та лiтературу в Ковельському машинобудiвному технiкумi. Не просто адаптується до мiської школи, не завжди вистачає тепла i дружнього слова пiдтримки вiд колег, але на першому мiсцi для Нiни Петрiвни завжди були учнi - саме для них вiддавала розум i душу, творчий потенцiал i лiтературний талант. Бiльше десяти рокiв пропрацювала Нiна Петрiвна у загальноосвiтнiй школi № 1 м. Ковеля, саме тут вiдбулась як вчитель-методист. У 1997 роцi розпочинає спiвпрацю з фаховим журналом <Дивослово>, де були видрукуванi першi її публiкацiї, а протягом 1997-1999 рокiв - <Тематичнi розробки урокiв з української лiтератури для 10 класу>, в основу яких лягли особиста методика та особистi пiдходи до викладання української лiтератури в загальноосвiтнiй школi. В 2002 роцi цей посiбник вийшов окремою книгою у видавництвi <Освiта>. Нiна Петрiвна Горик працює у складi Всеукраїнського банку експертiв посiбникiв та пiдручникiв. У 1998 роцi бере участь у Всеукраїнському конкурсi <Вчитель року>, де виходить на третiй, фiнальний етап конкурсу, що вiдбувся у Миколаєвi, i стає лауреатом фахових змагань.
     Будучи практикуючим вчителем-предметником, Нiна Горик не пориває з творчiстю. З 1980 року вона була активним членом лiтературної студiї <Лесин кадуб>, де тiсно спiвпрацювала з Петром Махом, Михайлом Проньком, Василем Геєм, якi були суворими рецензентами i одночасно добрими друзями i наставниками, вiрили в її талант, в її сили. В рiзнi роки друком виходять її поетичнi збiрки <Волинь моя, воле>, (у збiрцi <Айстри>, 1990), <Територiя слова> (1993), <Повернення Мавки> (2004). Знає Нiну Петрiвну i наймолодший читач, у 1997 роцi видається книга вiршiв для дiтей <Погожою дниною над Україною>.
     У 80-их роках ХХ столiття на хвилi нацiонального пiднесення Нiна Горик бере активну участь у вiдродженнi товариства <Просвiта> у Ковелi, керує лiтературною студiєю при газетi <Вiстi Ковельщини>, працює головою Ковельського осередку Мiжнародної органiзацiї <Жiноча Громада>. Своєю самовiдданою працею утверджує державнiсть української мови.
     Нiна Горик - лауреат обласної освiтянської премiї iменi Лесi Українки. Указом Президента України Вiктора Ющенка вiд 20 сiчня 2006 року отримує звання <Заслужений вчитель України>. Сьогоднi Нiна Петрiвна поєднує вчительську працю з керiвництвом Волинською органiзацiєю Нацiональної Спiлки письменникiв України, яку очолила на початку 2006 року.

      Тетяна Дудар

Рекомендовані твори:
Погожою дниною над Україною: Вірші.- К.: Веселка, 1997.
Горик Н. Волинь моя, воле:: Поезiї // Айстри. - К., 1990. - С. 97-115.
Горик Н. Повернення Мавки: Поезiї. - Луцьк: Надстир'я, 2004. - 96 с.
Горик Н. Погожою дниною над Україною: Вiршi. - К.: Веселка, 1997. - 14 с.
Горик Н. Територiя слова: Поезiї. - Луцьк: Надстир'я, 1993. - 96 с.
Горик Н. Тематичнi розробки урокiв з української лiтератури. 10 кл.: Посiб. для вчителя. - К.: Освiта, 2002. - 352 с.
Горик Н. Над Прип'яттю // Свiтязь: Лiт. зб. Волин. орг. Спiлки письменникiв України. - К., 1991. - Вип. 1. - С. 22-25.
Горик Н. <Не мучся, Лукашу. Загублена доля твоя:>; Лесина молитва у селi Волошки на Волинi // Незгасна зоря України: Поет. антол. - Луцьк, 2001. - С. 23-24.
Горик Н.П. Погожою дниною над Україною; На ниточцi родоводу; Покруч // Лiтература рiдного краю. Волинь. 5-6 [кл.] - Луцьк, 1999. - С. 70-73.
Горик Н. Покруч; <Низько ясен клониться: зi святом!>; Учительське; Погожою дниною над Україною; Лесина молитва у селi Волошки; Найласкавiшi пiснi; Запросини боровичка-волинячка; Веснянка; Парасольки; Вербниця // Уроки рiдного слова: Письменники Волинi - дiтям. - Луцьк, 2003. - С. 40-46.
Горик Н. <Серед зневiр, занепадiв, розп'ять:>; <Помовчимо. Слова - завжди пiвправда:>; <Я вже була чужа сама собi:>; <О як непросто, як же складно:>; <Розводять дивнi фарби:>; <Моїй душi з тобою - як в раю:>; <Поруч юрмились люди:>; <Вернулась додому:>; <Захитнулася вiтром осiннiм - й мовчу:>; Вересень // Свiтязь: Альм. Волин. орг. Нац. Спiлки письменникiв України. - Луцьк, 2000. - Вип. 7. - С. 40-43.
Горик Н. <Так буває у снi:>; Екзистенцiальне; Зустрiч; <Як погано менi:>; За Бiблiєю; Повернення Мавки; <Скресай, душе, з великого мовчання:>; P.S. // Свiтязь: Альм. Волин. орг. Нац. Спiлки письменникiв України. - Луцьк, 2004. - Вип. 10. - С. 31-36.
Горик Н. <У кожного серця своя Україна:>; При свiтлi iменi Тараса; Волинськi мелодiї; Янiвка; Школа одинокостi; <Я чула, як вишню просили вiтри:>; Вересень; Жовтень // Педагогiчний пошук: Наук.-метод. вiсник. - Луцьк, 1998. - Вип. 4. - С. 92-93.
Горик Н. <Україно, воскресенiє твоє:>; Мати; Батько; <На деревi життя - двi уважнi птицi:>; <Не бiйся мене:>; <Щасливий, ти умiєш забувати:>; <Я розгубилась, як разок намиста:>; <Моя муко рясна:>; <Я вже старша за тебе:>; <Дякую, весно, за сонячнi дотики:>; <Я вилiпила Вас з небесних глибин:>; <Находилася в думках за тобою:>; <Погладь мене, синочку, по голiвцi:> // Свiтязь: Альм. Волин. орг. Нац. Спiлки письменникiв України. - Луцьк, 1996. - Вип. 4. - С. 18-25.
Горик Н. Бiда й Україна - сусiдоньки вiчнi // Дивослово. - 2002. - № 4. - С. 57.
Горик Н. Волинь; <А свiт, як дзвiн:>; <А знаєш, i справдi весна:> // Укр. мова й л-ра в серед. шк., гiмназiях, лiцеях та колегiумах. - 2000. - № 2. - С. 160-161.
Горик Н. Добре тому жити, хто вмiє дружити // Дивослово. - 2005. - № 12. - С. 38-42.
Горик Н. <Лиш тобi повiдаю одному:>; ; <Все, що пошле менi ласкава доля:> // Дивослово. - 2002. - № 10. - С. 72.
Горик Н. Повернення Мавки: Антол. одного вiрша // Дивослово. - 2005. - № 4. - С. 33.
Горик Н. <Роки й десятилiття - за спасибi> // Дивослово. - 2004. - № 10. - С. 2. обкл.
Горик Н. <Серед зневiр, занепадiв, розп'ять:> // Дивослово. - 2001. - № 1. - С. 17.
* * *
Горик Нiна // Письменники Волинi (члени Нацiональної Спiлки письменникiв України). - Луцьк, 2003. - С. 9.
Дзямулич I.В. Про пiдсумки обласного конкурсу <Вчитель року - 98>: Наказ // Педагогiчний пошук: Наук.-метод. вiсник. - Луцьк, 1998. - № 2-3. - С. 10-11.
Корнелюк Д. Горик Нiна Петрiвна // Корнелюк Д. Ковельщини славнi iмена: Презентац. альманах у 2 т. - Луцьк, 2001. - Т.1. - С. 166-167.
Склянчук М.П. <Волинь моя, воле:>: (За творчiстю Н. Горик) // Лiтература рiдного краю: Зб. метод. матерiалiв. - Луцьк, 2000. - С. 54-60. Блiнова В. <Поезiя - це завжди неповторнiсть, якийсь безсмертний дотик до душi> // Сiл. новини. - 2000. - 7 берез.
Вербич В. Нiна Горик - капiтан волинського письменницького корабля // Сiм'я i дiм. Нар. трибуна. - 2006. - 6 квiт. - С. 4.
Вербич В. <Пишу не тiльки словом, але й кров'ю> // Сiм'я i дiм. Нар. трибуна. - 2006. - 22 черв. - С. 22.
Високi вiдзнаки - письменницям // Лiт. Україна. - 2006. - 9 лют.
Гей В. <Перенесу труди мої медовi:> // Мол. Волинь. - 1993. - 27 серп.
Гей В. Хай зiв'яне ця квiтка - терпець: // Лiт. Україна. - 2005. - 28 квiт.
Гуменюк Н. Вiдкрила тайничок // Вiче. - 1998. - 12 лют.
Гуменюк Н. Повернення Мавки // Вiче. - 2005. - 31 берез. - С. 16.
Гуменюк Н. У волинських письменникiв - новий керманич // Вiче. - 2006. - 6 квiт. - С. 4.
Сахарук С. Благословляє весну в душi:: Про Нiну Горик // Дивослово. - 2002. - № 10. - С. 69-72.
Скоклюк Л. Повернення до слова // Вiстi Ковельщини. - 2004. - 2 груд.
Чурило О. <Нове життя нового прагне слова> // Волин. газ. - 2006. - 6 квiт. - С. 2.

Календар знаменних i пам'ятних дат Волинi на 2007 рiк/ Ред-упоряд. Є. I. Ковальчук, Е. С. Ксендзук. - Луцьк: ПВД <Твердиня>, 2006. - C. 109 - 112

Гуменюк Надія Павлівна

     Народилася 2 січня 1950 році у селi Онацькiвцi Полянського району Хмельницької областi. Ще навчаючись у школі почала друкувати свої вірші у пресі, стала переможцем літературного конкурсу, оголошеного всеукраїнською газетою.
     В 1970 році закінчила з відзнакою Хмельницьке педагогічне училище, а потім факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. З 1979 року проживає в Луцьку.
     Працювала кореспондентом радіо, заступником редактора міської газети „Народна трибуна”.
     Останнє десятиліття – редактор відділу культури Волинської обласної газети „Віче”. Переможець численних конкурсів з висвітлення питань духовності і проблем рідної мови та літератури. Володар премії „Крила натхнення”, „Людина року Волинського краю – 2000„ у номінації „ Професіонал року”. Лауреат літературної премії імені Агатангела Кримського.
     Член Національної спілки письменників України з 1995 року.

Рекомендовані твори:
Країна світла : Поезії .- Львів: Каменяр , 1992.
Каріатиди: Поезії. – Луцьк: Надстир’я, 1994.
Чапики - чалапики : Вірші. –Луцьк: Надстир’я, 1999.
Однокрил : Поезії .- Луцьк: Надстир’я, 2000.
Веселка для веселика: Казка , вірші , скоромовки, загадки.- Луцьк: Надстир’я, 2001.
Де гуляє крокотам?: Вірші, казки, шаради. – Луцьк: Надстир’я, 2003.
Казка про козака Ярка та Яринку – живинку. – Луцьк: Надстир’я,2004.
Котилася писанка: Вірші- писанки для дітей .- Луцьк: Надстир’я, 2004.
Бонi i пiдземна рiка. Оповiдання для дiтей молодшого та середнього шкiльного вiку. - Луцьк: Волинська книга, 2007.

Корсак Іван Феодосієвич

     Народився 15 вересня 1946 року в селі Заболоття Ратнівського району. Після школи навчався в Українській сільськогосподарській академії. Закінчив також вищу партійну школу в Києві – факультет журналістики. Тривалий час працював редактором районної газети у Камінь-Каширському. Був обраний редактором першої на Волині демократичної газети „Народна трибуна”. Зараз І.Ф.Корсак працює редактором газети „ Сім’я і дім”.
     Член Національної Спілки письменників України з 1992 року.

Рекомендовані твори:
Тіні і полиски: Оповідання. – К.: Рад. письменник, 1990.
Покруч : Оповідання . – Луцьк: 1990.

Мах Петро Петрович

     Місце народження Петра Петровича Маха – село Корхів на Люблінщині ( Польща), 25 травня 1934 рік. Родина Махів була переселена в Україну ( Мелітополь). В 1945 році родина переїхала до Луцька. Вчився в Луцькій СШ №1, закінчив український відділ Львівського університету імені Івана Франка. Працював у пресі, Товаристві книголюбів. Очолював обласне літературне об’єднання, Волинську організацію Спілки письменників України.
     Автор понад 20 книг поезії, прози, історичних есе, сценаріїв кінофільмів. Лауреат літературно- мистецької премії імені Агатангела Кримського. Для дітей П. Мах написав оповідання про Лесю Українку „Гостина в матері” та збірку віршів „Ластів’ятко”.

Рекомендовані твори:
Гостини в матері: Новели, вірші. – К.: Веселка, 1971
Ластів’ятко: Вірші для дітей . – Луцьк: Надстир’я, 1998

Мандзюк Феодосій Григорович
(Кость Волиняка)

     Народився 25 вересня 1951 року на Волині в селі Гектарах Горохівського району. Закінчив філологічний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка. З 1977 року – на журналістській та видавничій роботі. Працював у районних газетах, в обласній „Радянській Волині”, республіканській „Молодь України”, редактором сатиричної газети „Нате”, головним редактором і директором видавництва „Надстир’я”, заступником головного редактора газети „Вісник”. Нині – головний редактор тижневика „Луцький замок”.
     Автор багатьох книжок гумору й сатири, дитячих книжок, а також історико-краєзнавчого нарису „Володимир-Волинський Свято-Успенський собор” (2001 рік), співавтор книги „Вулиці міста”.

Рекомендовані твори:
Незвичайний мотоцикліст: - Луцьк: Надстир’я, 1996
Неправильні правила поведінки: Смішна книжечка для дітей. – Луцьк: Надстир’я, 1994
Як зайчата вчилися читати: Вірші і розмальовки. – Луцьк: Надстир’я, 1994
Як звірі борщ варили. – Луцьк: Надстир’я, 1997
Ярмарка у лісі: Сучасна казка для дітей. – Луцьк: Надстир’я, 1998

Пронько Михайло Григорович

     Михайло Григорович родом із Дніпропетровщини. Народився в місті Новомосковську 10 січня 1922 року. Після закінчення педагогічного училища деякий час вчителював у Покровському районі Дніпропетровської області. З 1940 року – військовослужбовець. Рядовим розвідником, керівником полкової розвідки пройшов дорогами Другої світової війни від Полтавщини до Закарпаття. Нагороджений орденами та медалями. По війні служив у військових частинах на Рівненщині та Волині. Після демобілізації працював директором Теремнівського будинку культури, в будівельному управлінні, начальником рятувальної служби, редактором Волинської бібліотеки для юнацтва. Певний час був керівником обласного літоб’єднання „ Гранослов”.
     Михайло Пронько – автор багатьох збірок поезії та прози. Його твори для дітей різноманітні за жанрами й тематикою.
     Член Національної Спілки письменників України з 1980 року.

Рекомендовані твори:
Де ночує грім : Вірші для дітей. – К.: Веселка, 1974
Яшко з Решетняків: Повість. – Львів: Каменяр, 1985
Іринка і жаринка: Вірші для дітей. – Луцьк: Надстир’я , 1995
Андрійкова мандрівка: Казка . – Луцьк: Надстир’я, 1997
Як Василько в Африку літав: Казка. – Луцьк: Надстир’я, 1998
Орден Слави: Віршоване оповідання. – Луцьк: Надстир’я, 1999
Смішинки для дитинки: Вірші. – Луцьк: Надстир’я, 2001

Скоклюк Степан Антонович

     Родинне гніздо Степана Скоклюка – село Гредьки Ковельського району. Дата народження – 6 травня 1937 року. Після закінчення Городищенської школи служив у війську. Згодом працював товарознавцем по книзі Ковельської райспоживспілки, завідувачем відділом Гурійської районної газети, заступником редактора Старовижівської газети „Сільські новини”. Нині – завідувач відділом політичного життя редакції газети „Вісті Ковельщини”. Вищу освіту здобув на факультеті журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка.
     Член Національної Спілки письменників України з 1997 року.

Рекомендовані твори:
Нечимне : Повість. –Луцьк: Надстир’я , 1993

Слапчук Василь Дмитрович

     Народився Василь Слапчук у 1961 році 23 грудня в селі Новий Зборишів на Горохівщині. Після закінчення Лобачівської середньої школи навчався в технічному училищі м. Луцька, працював шліфувальником на Запорізькому автозаводі. Після служби в Афганістані, де отримав важке поранення, був нагороджений орденом Червоної Зірки та відзнакою Президента, орденом „За мужність ІІІ ступеня”. Закінчив факультет української філології Луцького педагогічного інституту ім. Лесі Українки. Лауреат Шевченківської премії (2004 р.), літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського, премій імені Василя Стуса, Дмитра Павличка, Павла Тичини, фонду Водяників-Швабінських з Вільного українського університету ( США) та міжнародної премії „Тріумф”. Заслужений діяч мистецтв України.
     Член Національної Спілки письменників України з 1993 року.
     Юним читачам В. Слапчук адресує вірші та оповідання, які вчать шанувати старших, творити добро, бути чесними і порядними.

     Сходинками на голгофу слави визнання

     Слапчук вже давно не хоче нiкого дивувати. Вiн є екзистенцiалiстом в найяскравiшому його виявi: лише свiт природи, свiт гармонiї, свiт людини, яка дивним чином опирається, а то й руйнує цю свiтову гармонiю, i це його свiт, який вiн вiдкриває людям: Переважно Василь Слапчук говорить про речi, якi всiм вiдомi; про "банальнi речi" говорить поет, але вiн не боїться видатися "банальним", знову i знову повертається до давно, здавалося б, вiдомого. :Ненав'язливiсть Слапчукових поезiй сьогоднi є його позицiєю.
     Євген Баран

     Василь Слапчук - одна iз тих постатей в українськiй лiтературi, яких я поставив би у першу п'ятiрку найважливiших, найактуальнiших, найцiкавiших
     Дмитро Стус

     Василь Слапчук - це єдине iм'я письменника-волинянина, чия творчiсть - невiд'ємна складова сучасного лiтературного процесу, має не регiональний, а всеукраїнський мiжнародний резонанс.
     Вiктор Вербич

     Далебi, це щось подiбне до хрестоматiйного школярського твору на задану або й вiльну тему - "Яким нам уявляється цiлiсний портрет сучасника", де запитання, вiдповiдi й необхiднi акценти розставлятиму для себе сам. Без будь-яких претензiй i жодним чином не примiряючи на себе шапки Мономаха (бо не менi, прецiнь, вирiшувати), обираю, як на мене, найдостойнiшого, принаймнi, саме таким його i бачу: Василь Слапчук - це незаперечний талант, у якому органiчно поєдналися уособлення життєвого стоїцизму, воля до самовдосконалення, дух творчого iдеалу. Його творчiсть - самобутнє професiйне явище в сучасному українському лiтературному процесi, цiла школа на лiтературнiй мапi Волинi, творча лабораторiя, генiальний феномен. Можна по-рiзному ставитися до самого Василя як людини, його доробку, здобуткiв, можна не сприймати чи не розумiти його текстiв, фiлософiї, свiтоглядної, громадянської чи мистецької позицiй, можна просто удавано не помiчати, але вiд цього нi його талант, нi вага в життi та лiтературi не змалiють i навiть не потьмаряться анiтрохи. Так чи iнакше вiн є, i цим багатозначно все сказано. Усе життя, весь творчий шлях Василя Слапчука - то символiчнi крутоярi сходинки на голгофу слави, самоствердження i визнання. Вiхи життєпису письменника витворюють чудернацьку незбагненно-неосяжну кардiограму. Народився 23 грудня 1961 року в селi Новий Зборишiв на Горохiвщинi. Декларовану загальнообов'язкову середню освiту здобував у Лобачiвськiй середнiй школi, далi навчався у ПТУ № 1 м. Луцька, робiтничу бiографiю розпочинав на Луцькому автомобiльному заводi, працював шлiфувальником на автозаводi "Комунар" у Запорiжжi. Звiдти був призваний до лав Радянської Армiї. У груднi 1980 року армiйськi стежки-дороги завели на надбезглузду вiйну в Афганiстан для виконання, як роз'яснювалося тодiшньою радянською iдеологiєю, iнтернацiонального обов'язку. Служив у третьому батальйонi Джелалабадської бригади, так званiй "бригадi смертникiв". Через кiлька мiсяцiв служби, неодноразово побувавши пiд шквальним прицiльним i перехресним вогнем супротивника i випробувавши на мiць нерви i самовладання, дiстав контузiю, через пiвроку був тяжко поранений, вiдтак - у зв'язку з цим, демобiлiзований. Про свої ратнi буднi та армiйськi й життєвi подвиги розповiдає не завжди й неохоче. Дещицею такi моменти прохоплюються в його позначених автобiографiзмом творах, у яких зазвичай його й витвореного, народженого ним, лiричного героя нi ототожнити-iдентифiкувати, нi диференцiювати, роздiлити, вiддiлити однозначно-категорично (з цiлковитою упевненiстю) аж нiяк не можна. Можливо, й парадоксально, але вiн весь у собi й у своїх героях, а вони - у ньому; i де насправдi межа мiж вигаданим i сутим, реальним, навiть не Василевi, а, мабуть, одному Боговi вiдомо. Непiдробний тiльки дух i завше щирий пафос таких текстiв - чи то поетичних, чи прозових. Утiм, його "зовсiм не вабила перспектива все життя писати про вiйну. Нiколи не вважав афганську тему центральною i головною, вона завжди була лише однiєю з тем, на якi б хотiв писати. З тiєю рiзницею, що iншi теми : вабили, а афганська тримала. Мусив вiд неї звiльнитися", що немалою кров'ю i непомiрним душевним виснаженням з часом, мабуть, таки вдалося (хоча, якщо бути чесними до останку, не без того, що де-де - i зачервоточить мiж рядкiв). Пiсля афганської вiйни назавжди залишився прикутим до iнвалiдного вiзка. Державнi нагороди, на жаль, утраченого не компенсували i не могли цього зробити нiколи. Вiдчував i усвiдомлював це вiн, добре розумiли й тi, через кого так сталося. На вiдкуп пропонувалося, безперечно, заслужене, а до того ще й нарочито деклароване на урядовому рiвнi визнання ратного геройства: кавалер орденiв Червоної Зiрки (1987) та "За мужнiсть" III ступеня (1998), удостоєний вiдзнаки Президента України. Так i залишаться осколками пам'ятi на весь прийдешнiй вiк тi формальнi й парадоксально саме спомином дорогi атрибути давньої звитяги. Через сiм лiт пiсля армiї упродовж 1988-1993 рокiв - Василь Слапчук продовжує навчання, зокрема здобуває вищу освiту на факультетi української фiлологiї Луцького державного педагогiчного iнституту iменi Лесi Українки. Першi кроки на науково-дослiдницькому поприщi зробив пiд орудою професора Олександра Рисака, дослiджуючи художнi особливостi роману Уласа Самчука "Марiя". 1995 року була вiдхилена ним на деякий час пропозицiя наукового керiвника про вступ до аспiрантури. До цiєї iдеї повернувся лише через десятилiття потому i нинi працює над кандидатською дисертацiєю. Першi проби лiтературно-художнього пера автором, за його-таки зiзнанням в одному з численних iнтерв'ю, датованi 1982-1983 роками, хоча, як застережено далi в тiй публiкацiї, "з лiтературою вони не мали нiчого спiльного". Як лiтератор вiдбувся в роки незалежностi. Своїм фаховим становленням i зростанням у великiй лiтературi завдячує письменникам Йосиповi Струцюку i Дмитровi Онковичу. Так, 1991 року виходить у свiт його перша поетична збiрка "Як довго ця вiйна тривала", а вже наступного - за дебют в лiтературi Василь Слапчук був удостоєний премiї Волинського вiддiлення Українського фонду культури "Надiя" i став її першим лауреатом. Вiдтак крок за кроком, книга за книгою наближали письменника до найвищого визнання його таланту в рiднiй державi. Переможець щорiчного мiжнародного конкурсу "Гранослов" за 1992 рiк (вiдзначений за повiсть "Прокляття"). Неодноразовий призер конкурсiв "Найкраща книга року" у пiдсумках як по Волинi, так i в Українi (1996 року за "Мовчання адресоване менi" був удостоєний першої премiї, а в цьогорiчному турi творчих перегонiв "Свiт волинської книги-2006" дипломований аж за двома номiнацiями: найкраща поетична книга - збiрка "Дванадцять ню" i "Лiтература для дiтей" - книга "Риба пiд парасолем"). 1996 року - лауреат обласної лiтературно-мистецької премiї iменi Агатангела Кримського (за збiрки "Як довго ця вiйна тривала", "Нiма зозуля", повiстi "Прокляття" i "Предтеча"). Всеукраїнського резонансу творчiсть Василя Слапчука набула 1998 року з виходом книг поезiї "Мовчання адресоване менi" та "Укол годинниковою стрiлкою". Далi прийшло визнання у формi багатьох рiзного статусу та рангу державних, недержавних та мiжнародних нагород: 1999 рiк - всеукраїнської мистецької iменi Василя Стуса; 2000 - фундацiї Воляникiв-Швабiнських при Українському вiльному унiверситетi у Нью-Йорку (США) за поетичну книгу "Укол годинниковою стрiлкою"; 2001 року за значний внесок в українську лiтературу, зокрема книги "Мовчання адресоване менi", "Укол годинниковою стрiлкою", "Крапка зсередини" - мiжнародної лiтературної "Трiумф", заснованої з iнiцiативи Чернiгiвського медiа-клубу за сприяння НСПУ та мiжнародних громадських органiзацiй; 2001 - iменi Павла Тичини за збiрку "Крапка зсередини"; 2002 - Iвана Огiєнка за книги поезiй "Мовчання адресоване менi", "Укол годинниковою стрiлкою" та "Навпроти течiї трави"; 2003 - мiжнародної iменi Богдана-Нестора Лепкого за збiрку вiршiв "Солом'яна стрiха Вiтчизни"; 2003 - Бориса Нечерди за поетичну книгу "Навпроти течiї трави" з формулюванням за "самобутнi художнi вiдкриття та утвердження нових напрямiв в українськiй поезiї"... I нарештi 2004 року з подачi Волинської обласної унiверсальної наукової бiблiотеки iменi Олени Пчiлки - найвища сходинка державного визнання письменницького таланту - звання лауреата Нацiональної премiї України iменi Тараса Шевченка. Цього найпочеснiшого звання митець удостоєний за книги "Навпроти течiї трави" i "Сучок на костурi подорожнього". На сьогоднi творчiсть Василя Слапчука високо оцiнена такими вiдомими українськими лiтературознавцями, як Володимир Базилевський, Євген Баран, Микола Жулинський, Микола Кодак, Михайло Слабошпицький, Петро Сорока, Дмитро Стус, Юрiй Шерех-Шевельов та iн. На початку 2006 року стало вiдомо, що до лiтературних i лiтературно-мистецьких нагород нашого земляка додалася ще одна, щоправда, дещо iншого плану - iменi Олекси Гiрника за 2005 рiк. Лауреати цiєї премiї оголошуються щороку напередоднi 21-22 сiчня - дати самоспалення 1978 року українського патрiота з м. Калуша на могилi Тараса Шевченка в Каневi на знак протесту проти полiтики зросiйщення України й українцiв. Унiкальнiсть самої вiдзнаки в тому, що її, згiдно з положенням, присуджують митцям за активну життєву i громадянську позицiю, зокрема - "за значнi успiхи в нацiонально-патрiотичному вихованнi дiтей та молодi, прищепленнi їм патрiотичного ставлення до української мови". За два роки з часу успiшного дебюту окремою книгою статус молодого автора якiсно зрiс до рiвня професiйного визнання у столичних лiтературних колах. З 1993 року вiн - член Нацiональної спiлки письменникiв України, 2002 - заслужений дiяч мистецтв України. Понад десятилiття письменницький талант Василя Слапчука зреалiзовувався в царинi поетичної та лiтературно-критичної творчостi. З часом митець переорiєнтувався на прозу. До сорокап'ятилiтнього ювiлею видав сукупно 25 поетичних, прозових та лiтературно-критичних книг, ще одну - поетичне двокнижжя духовних життя та смертi Павла Тичини "Новенький ровер старенького пенсне" - готує до друку у полiграфiчно-видавничому домi "Твердиня". Зi своїми поетичними добiрками та уривками iз прозових творiв неодноразово представлявся на сторiнках таких спецiалiзованих перiодичних i неперiодичних видань, як "Вiйсько України" (де, окрiм того, деякий час працював i власкором вiд нашого регiону), "Волинь", "Київська Русь", "Малятко", "Перець", "Позадесятники-1 i 2", альманахи "Свiтязь" i "Молода нацiя". Автор численних художнiх та лiтературно-критичних публiкацiй у поважних всеукраїнських i регiональних часописах, серед яких найчастотнiше - лiтературно-мистецькi видання "Березiль", "Вiтчизна", "Дзвiн", "Київ", "Книжник-Rewiew", "Кур'єр Кривбасу", "Лiтературна Україна", "Сучаснiсть", "Терен"", науковi - "Сiверянський лiтопис" (Чернiгiв), "Слово i час", "Дивослово" (Київ), "Проблеми славiстики", "Фiлологiчнi студiї" (Луцьк) та iн. Як письменник видавався у "Веселцi", "Ярославовому Валу" (Київ), "Каменярi" (Львiв), але найтiснiша спiвпраця склалася з такими видавництвами, як київське - "Факт" (4 книги), дрогобицьке "Вiдродження" (2) i луцькi - "Надстир'я" (3), ВАТ "Волинська обласна друкарня" та ПВД "Твердиня" (по 5 книг). Окремого слова заслуговують книги письменника з кола дитячого читання. Їх наразi - шiсть: "Гарний настрiй" (Київ, 1991), "Йшов їжак бережком" (Дубно, 1992), "Зелений ведмедик" (Львiв, 1993), "Миколаєва нiч" (Луцьк, 2004), "Окраєць хлiба" (Луцьк, 2005) i "Риба пiд парасолем" (Київ, 2005). У декiлькох творчих проектах, завбачливо заховавшись за прибраним iм'ям Василь Лiдин, письменник випробував себе також у жанрi книжкової графiки, щоправда, далi двох книг це продовження не знайшло. Вiдтак його збiрки iлюстрували художники Олександр Качановський, Орест Хмельовський i навiть старший син Iван. У свої сорок п'ять Василь Слапчук уже має не лише творчих послiдовникiв чи епiгонiв, а й учнiв у повному розумiннi цього слова: передає свiй хист на лiтературних четвергах студентам-фiлологам Волинського державного унiверситету iменi Лесi Українки. Взiрцем для себе як православний християнин має Iсуса Христа, бо вважає "сенс людського життя - у наближеннi до Бога". Щодня читає Святе Письмо. Головною книгою серед власних для нього завжди є та, яку саме пише. Сповiдує таку фiлософiю творчостi: "видана книжка - уже пройдений етап". Про колег-митцiв, а, можливо, й творче кредо притому висловлюється по-фiлософськи багатозначно: "Письменник може бути нацiональним, але творити мусить у свiтi - нi рамки традицiй, нi кордони Вiтчизни не повиннi обтяжувати митця". У числi улюблених попередникiв найперше називає письменникiв Богдана-Iгоря Антонича, Євгена Плужника, Володимира Свiдзинського, раннього Павла Тичину. Захоплюється схiдною класичною лiтературою, час вiд часу любить перечитувати Поля Елюара, Артюра Рембо, Алена Боске, Хулiо Кортасара, Мiлорада Павича. Творчi уподобання - сама лiтература як свiтогляд, як те, що будує. Власне лiтература (а не як творчiсть) для нього - то свiт iдеальний, до певної мiри навiть рафiнований. На запитання про учителiв у життi та творчостi, вiдповiдає, що це - радше збiрний образ, i кожен автор, кожен митець по-своєму чимось приваблює. Незаперечними авторитетами у творчому планi визнає Бальзака, Гюго, Дюма, Дiккенса, Флобера (з точки зору естетики). Якщо лiтературу розглядати як свого роду фiлософiю, власну творчiсть бачить близькою до свiтоглядних позицiй стоїкiв, П'єра Адо. У цьому контекстi до кола його зацiкавлень також належать даосизм i дзен. З цього приводу - авторська цитата: "Кожен письменник трохи фiлософ, якщо не в життi, то в творах напевно. I мене фiлософiя вабить вiддавна: I суфiзм, i схiдна фiлософiя пропонують певний шлях вдосконалення, можливiсть наближення до iстини. Європейська ж фiлософiя менi видається каменями спотикання на цьому шляху. :У будь-якому випадку : переймаю лише те, що допустиме для українця i православного християнина". Взагалi i як митець, i як пересiчний читач, слухач, споглядач до класики ставиться з особливою обережнiстю та ретельнiстю i жодним чином її не уникає. Отримує неабияке задоволення вiд прослуховування симфонiчних творiв зi свiтової скарбницi цього виду мистецтва, хоча, як зiзнається у приватнiй розмовi, музичного виховання, музичної культури не має. Подобається Моцарт, Бетховен. На класичний фольклор у своїх творчих орiєнтирах скерований найменше. Серед лiтераторiв-сучасникiв класиками за працездатнiстю i якiстю письма називає Валерiя Шевчука, Володимира Базилевського, Василя Голобородька, Iгоря Калинця, Василя Герасим'юка, Тараса Федюка. Про Лiну Костенко говорить з особливим пiєтетом. Її iсторичнi романи у вiршах "Маруся Чурай" i "Берестечко" вважає унiкальними творами. Саму авторку передовсiм цiнує за позицiю i вмiння мовчати. Бiльше - не розшифровує. У розмислах про рiдну українську стихiю Василь Слапчук категоричний: "Мова - це мiй природний стан, я невiддiльний вiд неї. Як для письменника мова для мене одночасно - i засiб (творення образiв), i мета (намагання її осягнути). Лiтература ж для мене є насущною потребою:" Воiстину: вiн творить велику лiтературу, а лiтература творить його - до простоти незбагненна загадка таланту. Регалiй, здобуткiв, духовного потенцiалу в нашого краянина, як бачимо з цього мiнi-нарису, багато, а помiж ними найважливiший один - з його iм'ям асоцiюється всеобiймаюче i аж нiяк не регiональне поняття ВОЛИНЬ. Дай Боже, аби подiбне у свiтовому контекстi ми могли сказати бодай про одного майстра слова, з ким спiввiдноситься всеосяжне поняття УКРАЇНА. I тiльки щиро порадiємо за брата, якщо знову-таки тiєю особистiстю буде письменник ВАСИЛЬ СЛАПЧУК:

     Микола МАРТИНЮК,
    кандидат фiлологiчних наук, завiдувач кафедри журналiстики Луцького гуманiтарного унiверситету, директор полiграфiчно-видавничого дому "Твердиня"

Рекомендовані твори:
Йшов їжак бережком: Вірші. – Дубно, 1992
Зелений ведмедик: Оповідання. – Львів: Каменяр, 1993
Миколаєва ніч: Поезія. – Луцьк, Твердиня, 2004
Окраєць хліба: Вірші. – Луцьк, Твердиня, 2005
Гарний настрiй : Оповiдання .-К.: Веселка, 1990
Риба пiд парасолем : Повiстi для дiтей. - К.: Ярославiв Вал, 2005

Чернецький Іван Іванович

     Іван Іванович Чернецький народився 1935 року 23 грудня в селі Злоєць на Холмщині. Разом з батьками був депортований на Херсонщину, де і пройшло його дитинство. У 1946 році переїхав на Волинь. Закінчив історико-філологічний факультет Луцького педагогічного інституту. Вчителював на Одещині й Волині, працював у Волинському краєзнавчому музеї, виконкомі Луцької міської ради. Останні 20 років – робота в обласній організації Товариства книголюбів. Автор багатьох збірок поезії та прози. Написав також ряд книжок для дітей.
     Член Національної Спілки письменників України з 1981 року. Лауреат обласної літературно-мистецької премії ім. Агатангела Кримського.

Рекомендовані твори:
Зелені хатинки: Поезії ю – К .: Веселка, 1978
Двоколок: Поезії . – Львів: Каменяр, 1980
Незрозумілий цей Ілько: Оповідання. – Львів: Каменяр, 1989
Чи таночка: Вірші. Луцьк: Надстир’я, 1996
Що повіз автомобіль: Вірші. – Луцьк: Надстир’я, 1996
Подарунок для Іванки: Оповідання. – Луцьк: Надстир’я, 2001.

Заходи
бібліотек
з 13.02 по 19.02.

**************

ДЕРЖАВНІ ЗАКУПІВЛІ

**************

***********

БЛОГИ
БІБЛІОТЕК – ФІЛІЙ

ЦЕНТРАЛЬНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ДІТЕЙ

БІБЛІОТЕКА - ФІЛІЯ № 2 ДЛЯ ДІТЕЙ"

*********** Проекти,
реалізовані на базі Луцької ЦБС:

2011 рік

Конкурс "Спiвпраця бiблiотек з мiсцевими громадами"

Центральна бiблiотека для дiтей стала одним з переможцiв.

*****

Програма «Бiблiомiст» визначила групу українських публiчних бiблiотек, що пройшли вiдкритий конкурсний вiдбiр i стали переможцями основного раунду конкурсу
«Органiзацiя нових бiблiотечних послуг з використанням вiльного доступу до Iнтернету - II ».
Серед переможцiв -
Луцька мiська централiзована бiблiотечна система
*********

2010 рiк - Луцька мiська централiзована бiблiотечна система визнана одним з переможцiв конкурсу "LEAP-2010: оновлення комп'ютерiв i програмного забезпечення для успiшних Iнтернет-центрiв", оголошеного Посольством США в Українi.

2009 - 2011pp."

Цiльова программа
"Бiблiотека - територiя дитинства.

2008 рiк - "Культосвiтнi
заклади i активiзацiя громад"Семiнар - тренiнг в рамках проекту Фундацiї iменi князiв -благодiйникiв Острозьких та мiжнародного фонду "Вiдродження"

2006 рiк
«Iнтернет для читачiв публiчних бiблiотек Connekt - II»

2005 рiк - "Польська бiблiотека i читальня".

Проект реалiзований за сприяння Генерального Консульства Республiки Польщi в мiстi Луцьку, польської фундацiї <Септер Полонiя>, товариства польської культури iм. Эви Фелiнської та управлiння культури виконавчого комiтету Луцької мiської ради на базi бiблiотеки-фiлiалу №6.

2004 рiк - "Iнтернет для читачiв публiчних бiблiотек (LEAP-IV)".

Проект реалiзований за пiдтримки виконавчого комiтету Луцької мiської ради та Посольства США в Українi на базi центральної бiблiотеки для дiтей
(пр. Грушевського,1).

*******************
Волинська
обласна
органiзацiя
Нацiональної
Спiлки
письменникiв
України *******************
Волинська
обласна
органiзацiя
творчої
молодi "
"Лесин кадуб" *******************

Луцьк бібліотечний :: Наші видання :: Про нас пишуть :: Письменники Волині - дітям :: Інтернет-центр
Молодіжний квартал :: Наше місто :: Довідкове бюро