"Книги - лiдери",
котрi користуються найбiльшим попитом у користувачiв
Луцької мiської централiзованої бiблiотечної системи

Як швидко плине час! Iз кожною новою книжкою про Гаррi Поттера сотнi мiльйонiв читачiв у свiтi дорослiшають разом з головним героєм. Наш Гаррi, здається, закохався: А тим часом темнi сили на чолi з Лордом Волдемортом отримують могутню пiдмогу.

Машина для здiйснення бажань, або Суботик повертається в суботу - Маар Пауль (книга, серiя ПБ) Саме в суботу повертається Суботик -маленька iстота з п'ятачком i яскраво-рудим волоссям. Iстота, яку так полюбив пан Пляшкер, ще як Суботик приходив уперше. На щастя, Суботик не змiнився анiскiлечки, хiба що зараз вiн знає геть усе про машину для здiйснення бажань. Що ж умiє робити та машина? А що завгодно! Як-от напхати повнiсiньку шафу вермiшелi, виростити посеред кухнi яблуню, повним ходом в'їхати на авто у сусiднiй будинок, майже довести пана Амфiбера до сказу i ще чимало неймовiрно зухвалих речей.

Якось увечерi Мартiна та її брат Жан довiдалися, що незабаром їм доведеться переїхати у нову квартиру. Вони спочатку засмутилися, але коли побачили нове помешкання, то вiдразу захотiли туди переселитися. Але спочатку потрiбно було зробити ремонт квартири, спакувати речi та ще багато чого. Про те, як це все вiдбувалося i розказує ця книжка. З першою книгою про маленьку дiвчинку Мартiну дiти познайомилися в 1954 роцi. Вiдтодi книжками про пригоди Мартiни та її друзiв захоплюються дiти 30 країн свiту. На сьогоднi видано 55 книг про цiкавi та повчальнi пригоди Мaртiни. А назва кожної книги говорить сама про себе... Для дiтей дошкiльного та молодшого шкiльного вiку.

Казкова повiсть вiдомого шведського письменника Єсти Кнутсона (1908 - 1973) вiдкриває серiю надзвичайно цiкавих пригод улюбленця дiтей - кота Пеле Безхвостого.

Важко знайти в нашiй лiтературi щось настiльки веселе, талановите й дотепне, як ця неперевершена книга Всеволода Нестайка, якого часто називають Гоголем сучасної української дитячої лiтератури. Недаремно <Тореадори з Васюкiвки> перекладено двадцятьма мовами i внесено до Особливо Почесного списку Андерсена як один iз найвидатнiших творiв свiтової лiтератури для дiтей. Це — перше видання нової авторської редакцiї роману, позбавленої деяких неминучих iдеологiчних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумiлих сучасному, а тим паче майбутньому читачевi. У книзi чимало нових надзвичайно веселих епiзодiв.

Лiля, PR-менеджер у великому видавництвi, розлучилася з чоловiком. Її мати, знаменита актриса вважає, що розлучення тiльки трамплiн. I справдi, в той же день вiдбувається зустрiч, що призвела за собою цiлий ряд захоплюючих подiй i хвилюючих пригод. Здавалося б, героїня зустрiла своє кохання. I раптом ... зустрiч з першим коханням ... Шалено захоплююча iсторiя, наповнена любов'ю, забавними подiями, здатними привернути життя i втiлити мрiї, i звичайно, неповторний завзятий оптимiзм!

У цьому творi йдеться мова про свята i буднi українських жiнок, яких безталання погнало на чужину. Невигаданi жiночi iсторiї покладено в основу. Книга, перш за все, буде близька i зрозумiла родинам наших заробiтчанок. Нехай батьки, чоловiки, дiти i внуки тих жiнок, якi, тяжко працюючи, дбають про матерiальний статок своїх рiдних, знають, що бiльшiсть українських жiнок - це земнi Богинi, якi через найтяжчi випробовування проходять, не втративши святостi своєї душi i доброти серця.

Роман "Гудзик" вiдомої української письменницi Iрен Роздобудько розповiдає про драматичний перетин кiлькох заплутаних життєвих дорiг. Книжки цiєї авторки вже перевiренi накладами, конкурсами й часом, тому братися за новi її твори можна без застереження щодо беззмiстовного витрачення часу. Дiя роману вiдбувається в кiлькох вимiрах. У часi - це 70-тi роки минулого столiття й нашi днi. У просторi - це Київ, Росiя, Чорногорiя, Америка. У свiдомостi - це призма бачення навколишнього головними персонажами. А читач зазирає то крiзь одну грань, то крiзь iншу, й кожна картинка бачиться такою живою i об'ємною, що вiриш кожнiй. А останнi сторiнки роману несподiвано виявляють те, про що читач здогадувався, але не хотiв вiрити: усе важливе на свiтi починається з наймiзернiшої дрiбнички, якiй навiть iменi не завжди вистачає.

Роман "Не залишай..." Лесi Романчук уже набув всеукраїнського резонансу. Нове, доповнене видання роману "Софiя" - це дев'ять книг про кохання i зраду, про вiру i надiю у життi головної героїнi - лiкаря-акушера Софiї Синицької (Зорич), - якi зачарують вас напруженим сюжетом i гострою iнтригою. Жiнка у Свiтi i Свiт у Жiнцi - це основнi теми, з яких виплетене вишукане мереживо сюжету роману "Софiя".Для широкого кола читачiв.

Члени літературного об’єднання
в музей-садибі Лесі Українки в с. Колодяжне

     Літературна студія „Лесин кадуб”, мабуть, найіменитіша на Волині, а своїми авторами знана далеко за її межами. Талановиті студенти та школярі приходять і приїздять сюди, у творчу лабораторію, не заради матеріального зиску чи слави, а щоб поділитися один з одним частинками роздумів і переживань, замаскованих візерунками образів і символів.


     Багато людей, котрі вперше знайомляться зі студією, запитують: „А що ж, власне, таке, оцей кадуб?” У наших предків згаданим словом позначали дерев’яну бочку (у якій солили сало), або ж трухлявий пень. Маєш тобі – це і є назва славнозвісної поетичної школи? Ну, звичайно, існує набагато красивіше та глибше тлумачення. І за ним довелося їхати до Колодяжного, в музей-садибу Лесі Українки. Саме тут, у куточку первісної поліської природи з її чарівними озерцями та пишними деревами, заховався Лесин кадуб. Місцеві жителі та музейні працівники розповідають, що Леся постійно приходила до пенька, з-під якого било джерело. Його вода була напрочуд чистою і, крім того, дуже підходила для миття волосся. Уже за Радянського Союзу, в часи варварських і бездумних меліорацій, джерело замулилося, пень почав підгнивати. Нині, після втручання львівських реставраторів (фактично його замінили), вода все ж зажебоніла – на самому дні. Набагато вище та потужніше б’ють сьогодні струмені творчості наших земляків, колишніх і теперішніх членів літературної студії „Лесин кадуб”.

Засідання літературного об’єднання веде керівник Й.Струцюк

     А починалося все 1967-го року, коли при редакції газети „Молодий ленінець” (нині – „Віче”) була створена студія. Тодішні її члени часто згадують, „як це було”. З’їжджалися на зібрання практично з усієї Волинської області. Тоді ще повертали навіть гроші за квитки. Засідання проходили „гаряче”. Обговорення почутих творів швидко переростало в гостру дискусію. Що правда, за доброю традицією, диспути продовжувалися у затишних луцьких кав’ярнях, де неофіційна атмосфера робила спілкування ще відвертішими. Поети мали власну сторінку в газеті. На жаль, не обходилося і без графоманів, які писали оди про славні діяння партії чи наосліп слідували її загальним вимогам щодо тематики, стилю та спрямованості римованих рядків. Верлібр як такий майже не сприймався. Хоча, де ж тепер ті писаки? А відомі нині імена таких літстудійців, як Василь Слапчук, Віктор Вербич, Андрій Криштальський, Ігор Павлюк, Клава Корецька.
     Справжнім оберегом і хранителем вогнища натхнення всі ці роки є Йосип Струцюк – автор прозових, драматичних і поетичних творів, текстів багатьох пісень.


     У 2001 році «Лесин кадуб» відокремився від газети «Віче», а вже у 2002-му на теренах Волині з’явилася однойменна обласна організація творчої молоді. Вже вкотре організація стає переможцем у конкурсі проектів від управління у справах сім’ї та молоді облдержадміністрації та отримує фінансову допомогу на свою видавничу та культурну діяльність. Так, 2002 року вийшли друком збірки Лілії Гончаревич «Без правил логічного переносу», Оксани Гундер «Фарбую мокрий дощ». У 2003-му бібліотечка «Лесиного кадуба» поповнилася доробками на той час восьмикласниці Ганни Луцюк «В ополонці вербових котиків», десятикласниці Галини Глодзь «Вип’ю тебе до дна».Віталія Ткачука «Упіймаю весну на слові»,Ольгі Ляснюк «Третє бажання». У 2004-му році виходить з друку антологія «Лесиного кадуба» «Амплітуда провесни».Крім того, 2004 рік представив читачам другу збірку Олени Пашук «…і німі оплески» та першу друговану поетичну ластівку Ольги Буць «Цей дощ присвячено мені». У 2005 році молоді астори Наталка Поліщук та Вікторія Литвак збірками «Забула вимкнути піч» та «Дощеволію за літом» знову підтвердили невичерпний творчий потенціал «Лесиного кадуба».
     У найближчих планах – видання поетичних збірок Тетяни Бондар, Софії Стасюк, Юлії Хвас.



     Студійці активно беруть участь у різноманітних культурних заходах і святах, самі виступають у ролі їх організаторів. Підтримують вони зв’язки з волинськими художниками. Приємною і цілком заслуженою звісткою був прийом Олени Пашук, а згодом і Оксани Гундер у члени НСПУ, участь членів студії у Всеукраїнській нараді молодих літераторів у Коктебелі, Ірпені. Дивуються старші колеги. коли заходять у гості до «Лесиного кадуба», що тут майже не видно хлопців (де ж ви, майбутні Слапчуки?), що практично всі пишуть верлібром, що не вистачає запалу та азарту під час обговорення творів на засіданнях. Мабуть, такі вони, нинішні поети. Не переконують нікого у своїй геніальності, поважають оригінальну манеру колег. Не поклоняються ідолам і не терплять шаблонів.
     Навесні цього року було підведено підсумки першого обласного конкурсу молодих літераторів «Неповторність», що був проведений управлінням сім’ї та молоді облдержадміністрації, студією «Лесин кадуб» і обласною науковою бібліотекою ім. Олени Пчілки. Першість здобула талановита поетеса, юна відвідувачка «Лесиного кадуба» Галина Глодзь, яка й отримала 1000 гривень премії на видання своєї першої збірки. Серед дипломантів конкурсу й багато інших членів згаданої організації.
     Уже вкотре влітку поетична стежина завела студійців до озера Нечимного – колиски «Лісової пісні», невмирущого і всесвітньо відомого твору Лесі Українки. Окрім участі у святковому дійстві, спілкування зі старшими колегами та наставниками, двоє членів «Лесиного кадуба» - Галина Лодзь і Ганна Луцюк – стали ще й переможцями конкурсу читців.
     Друга «Неповторність» 2005 року теж подарувала перемогу літстудійцям, зокрема Олені Пашук, Ользі Ляснюк, Софії Стасюк. Одне з найвагоміших досягнень лишається в поетичному активі Ольги Ляснюк. У 2003 році авторка стала лауреатом Міжнародного конкурсу «Гранослов-2003».
     Отже, літстудійці працюють, перемагають – впевнено крокуючи до політичних олімпів.

     ТЕТЯНА БОНДАР народилася 1 грудня 1978 року в Луцьку. 2001 року закінчила факультет україністики ВДУ імені Лесі Українки. Працює вчителем української мови та літератури Мстишинської ЗОШ І-ІІ ступенів, що на Волині. Член Волинської організації творчої молоді „Лесин кадуб”.
     Друкувалася в обласній періодиці, журналі „Дзвін”, а також у колективних збірниках.
***

Бондар Т.В.
Святилище воскової ляльки:
Поезiї.-Луцьк:
ПВД"Твердиня",2006. - 88 с
***
дорога у мої сни
списана твоїми кроками
бери свої очі і
переходь до мене жити
вимостимо гніздечко
в найзатишнішому кавалку планети

от таке воно щастя
наввипередки ліпити мрії
з палких освідчень
під однією зливою
добкати хмари
в окрайцях дощу на асфальті
щовечора
набивати небу
зірки на лобі
і нікому не казати
про що шепчуться
сузір’я з птахами
***

росли роки
та я
за ними не встигала

відгадала долю
на кавовій гущі
міряла настрій учнів
пакуючи в їх щоденники бали
цокотіла з сапкою
навшпиньки поміж городиною

отак і простую
до колядок та узвару
стану
єдиним цілим зі світом
перемазаним гостинцями й серпантином
щоб нікому не було діла
з-під чиєї ялинки
дременула казка
***

замок Любарта
до небес тягнеться
хоче
дістати вежами минуле
його башти і досі
за компас воронам
а через мури
перекидає плітки
не одне покоління істориків
уже давно
на іменини до нього ходять
фестивалі й туристи
відгадують
коли могутня фортеця
стомиться бути легендою
***

зіниці чоловіків
вискакують гопака
на поплавку ще з ночі

вудять рибу
вудять небо в тому ж ставку
в очереті сховавши тумани

коли ж вечір розбризкує сутінки
моторні рибалки
чатують русалок
парами ряску під дзьоби
гусям нагортатимуть
і аж під ранок
як за світанком роса упадатиме
випроводжатимуть зеленок осі кралі
коханих вусанів
тепло руки
ім. На вуста накинувши
аж завтра котрась молодиця
позначила рогачем
рибалчині згадки

     ОЛЕНА ПАШУК народилася 17 липня 1982 року у Луцьку. Закінчила Волинський державний університет імені Лесі Українки, зараз навчається в аспірантурі філологічного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки, член літературної студії „Лесин кадуб”.
     Друкувалася у місцевій пресі, колективних збірках, у журналах “Світовид”, “Терен”, “Світязь”, “Гранослов”. Видала три власні поетичні збірки: “За поворотом мого погляду” (2000р.), “...і німі оплески” (2004р.) та “Солоні гнізда” (2005р.).
     Брала участь у літературних конкурсах, а також у фестивалі “Молоде вино” (2001, 2002 роки), де стала дипломантом. Переможець обласного літературного конкурсу “Неповторність”. Учасниця Всеукраїнських нарад молодих літераторів, що проходили в Ірпені (2000 р.) та в Коктебелі (Крим, 2002 р.).
     З 2002-го року є членом Національної Спілки письменників України.
***
народитися під колючою шкіркою каштану
так само безглуздо
як народитися хлопчиком
народити хлопчика
ніколи не знати
що вії
можуть розрубати
чиєсь серце навпіл
а коли закотити спідницю
вище хвилі
то можна перейти каре море убрід

бо хто ти є
якщо твої руки
можуть річку задушити

бо хто ти є
якщо у твоєму тілі
рій бджіл
і всі мають право голосу
право галасу
право заміж вийти

ти хто?
***
черниця
монастир на мишей залишивши
у сукні весільній
подалася в небо
аби звідти
шукати ті пальці
на які обручка налізе
бо по пальцях
як по зрубу дерева
можна сказати
скільки тобі років
скільки в тебе досвіду
і скільки тебе під шкірою

пальці піаніста
можуть із пляшки
дістати змія
або висушити на собі
зо два десятки горобців
пальці хірурга
можуть перетасувати
смужки на тілі бджоли

а тобі чернице
потрібні пальці
з-під нігтів яких
можна золото добувати
***
8 БЕРЕЗНЯ

А весна переношена за середину
                         березня,
А весна іще досі страждає нічним
                         енурезом.
Я шукаю з-поміж відлиги свою
                         краплю берега.
Я метелик, що хоче злетіти з
                         тичинки леза.

Вірю кожній рослині в цей день
                          подарують по жінці,
Які наче б то пахнуть зітханням й
                          ногами босими.
Ми тримаємо світ, він наповнений
                          нами по вінця,
І на бас обертатись щодня певно
                          досить вже.

Нам до ліжка приносять цей день з
                          легким присмаком кави,
І коти ненастроєні скрипки тягнуть
                          із вирію.
Нам не треба в музей, нас потрібно
                          чіпати руками,
Дайте хоч навесні відчути себе
                          неповіями.
***

в астронома
завжди одне око заплющене
а тому я для нього
лише пів жінки

цікаво з правою чи лівою півкулею

йому все одно
а я не знаю
яке око підфарбувати
аби втримати на віях
трьох китів

йому все одно
а я не знаю
чи є у мене серце
з усіма його камерами схову
та крематорієм

йому все одно
а я вже звикла
що пів мене вдома
а пів – на роботі

між нами
три квартали
між нами
тінь
між нами
сокира виросла
***

не дуже приємно прокинутися
метеликом
у рамці за склом
уже на другий день
зникає потяг до свічки
і відмирають крила

у країні комах
рідко хто помирає
від старості

легалізація смертної кари
і все таке інше

я не знаю чи радіє равлик
коли в іншого
хатка згоріла
***
ця черепаха везла час
у будинок для престарілих
де вікон немає
де вікна є
але кого виглядати
окрім світанків з мокрого шовку

сліпі птахи
у небо не втрапивши
на склі
свою смерть вишивають
білим хрестиком

черепаха
що світ на собі
не втримала
спізнилася на один крок
та пів удару серця

посеред будинку
братики зацвіли.

     ГАЛИНА ГЛОДЗЬ народилася 30 березня 1987 року в с. Павлівна Іваничівського району. Нині навчається в Київо-Могилянській академії. Перший лауреат обласної літературної премії «Неповторність», лауреат премії ім.. Василя Симоненка (2003). Друкувалася в районних, обласних газетах, журналі „Київ” та в колективних збірниках. Автор поетичних збірок „Вип’ю тебе до дна” (2003).

***

А Заратустра так не говорив,
Не проповідував ніхто з пророків,
І навіть Бог примружив ліве око,
Коли помітив, скільки стало слів
І непридатних для спасіння душ.
Їх не лякало полум’я пожежі:
За ними вже ніхто давно не стежив,
Ніхто не витягав їх із калюж.

В одній руці ховались Бог і цент,
Та тільки цент дорожчий був од Бога.
І хтось подумав: «Не вини нікого,
Бо й Заратустра змовчував про це.»

***
Коли я покину Вас,
Буде весняна злива,
Блискавок пафос і фарс,
Відчай… Або, можливо,

Будуть білі вінки
Із яблуневого цвіту,.
І Ви, відверті такі,
Захочете десь подіти

Біль із очей. Тоді
З підлоги знімуть відбитки
Всіх, хто по ній ходив.
Я буду єдиним свідком

Ваших холодних сліз
І тихих – не Ваших – кроків.
Коли ми скочимо вниз.
Буде аж світло, поки

Звучатиме білий вальс
І зорі вестимуть танець.
Коли я покину вас,
Нас вранці уже не стане.
***
Магдебурзьке право твого серця
залишилося в кишені
                         інших
                                                  джинсів.
Опа! Тепер твої
                          подерті
стали твоєю ж в’язницею.
Самоврядуйся,
                          поки можеш,
бо прийде хтось…
А може,
сьогодні
ніхто й не спитає
про документи.

     ОЛЬГА ЛЯСНЮК – автор двох поетичних збірок: „Босоніж у вічність” (2000) і „Третє бажання” (2004).
     Друкувалася у місцевій пресі, колективних збірках „Перевесло”, „Двадцять пригорщ із Лесиного джерела”, „Амплітуда провесни”, у журналах “Світовид”, “Терен”, “Світязь”, “Дзвін”.
     Брала участь у Всеукраїнських конкурсах молодих літераторів, що проходили в Ужгороді (1997) та Ірпені (2000 р.).
     Член ВОО творчої молоді „Лесин кадуб”.
     Лауреат обласного літературного конкурсу „Неповторність” (2005) – ІІ премія.
     Переможець Міжнародного літературного конкурсу „Гранослов” (2003).
***
     поставили діагноз непоет не буде крапельниць із штучним вприскуванням точних рим нарешті відпочинуть сідниці від болючих аж до виття ін’єкцій Музи не треба більше лікарняно-верлібрових простирадл із запахом свіжої фарби для друкарських машин можете вимикати усі апарати штучного підтримування в мені поета
     коли раптом побачите людину з табличкою непоет знайте це я нераціонально писати раціональні вірші це ж нічого бо нікому не потрібно бачити як я вивертаю свою сутність щоб усі побачили і не обов’язково підглядати як перед сном танцюю стриптиз перед дзеркалом а коли депресія заклеюю йому очі пластиліном а собі шоколадом ну добре зараз я з діагнозом у кишені і як тимчасово приреченій мені дозволяється
                                                  ходити по небу без парашута
                                                  без рецепта купувати суїцидні засоби
                                                  читати свої вірші на одинці з собою до першої блювоти
             а вже потім буду консервувати квіти бо день народження взимку
             напевно незабаром отримаю премію як не поет вже знаю що нагородою буде смоктунець на паличці щоб я нарешті збагнула наскільки солодке життя
             хоч не весілля постеліть мені під ноги вишитого рушника на щастя на долю я старанно перерахую на ньому хрестики раптом червоних виявиться більше хоч на один
             живу в очікування зими вона вже на носі але ніяк не почне наступати на п’яти а осінь викреслює мене занадто поетична пора от і живу спиною до світу може передчасно справити день народження приходьте буде гарячий лід і консервовані квіти
             подаруйте мені вгамівну сорочку на ніч щоб не снилося що вмію писати
***

Казка для дорослих


     колобок знайшовши найвищу драбину викараскався на небо спочатку понатикав себе соломою а потім приклеївся до неба і вже в рупор оголосив себе сонцем всі відразу почали запихатися під причіпки бо прогнози відмінили тепло якась дівчинка бігала містом і махала транспарантом просила урятувати її кішку від СНІДу а маленький хлопчик випрошував милостиню був найбагатшим багатієм але йому кортіло врятувати хоч одну душу до речі за абсолютну безцінь і коли хтось кинув йому монету за яку років 20 нічого не купиш він відразу побіг ставати Буддою
     а ще один у чоботях вище колін відкорковував величезну пляшку шампанського щоб напившись досхочу голосно гикати пляшка бабахнула на все місто всі подумали що салют і хором крикнули ура народився черговий гітлер раніше строку казали що такі діти не живуть так вони вмирають від суїциду або від смерті але перед тим реєструють себе в підручниках з історії так що йому ще треба навчитися читати і писати
     до речі Ніцше вже склав свою казку
     обережно ходити варто тільки під парасолям бо на голову може впасти війна

     ВІКТОРІЯ ЛИТВАК народилася 6 січня 1984 року в Луцьку. Студентка філологічного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки. Друкувалася в колективних збірках, авторка поетичної збірки "Дощеволію за літом".
***
      Привіт.
      Сьогодні слухала твоє ім'я під пожовклими кроками листя. Якісь ми, як кроти. Може навіть наступаємо на ті ж шматки асфальту, пробігаємо під сусідніми листками того ж дерева, але не відчуваємося. Дівчатка шукають принців, а я - шматок себе. Маю багато: кота, осінь, маленьку дівчинку, місяць за шторою, рідні верлібри, м'яке волосся, заплакані книжки та лоскітні пісні, медове світло лампи та багато ще чого, про що маю тобі розповісти. Я взяла би тебе з собою йти, куди очі дивляться, навіть не чекаючи літа. Тільки ж ми у різних порах року. А коли широко-широко розплющити очі та вуха, відчуваєш, як скрапує час. Машини, зорі, дихання, дощі. Для чого стрілки, коли й так повітря клацає неспинним пульсом - тоненькими цівками сиплеться в себе. І моторошно пам'ятати, що сонце вихлюпнеться на останні для мене листки, каро підскочить останній блискучий каштан, і цуценя, яке лизне мене у ніс, стрибатиме на чиїсь коліна тоді, коли мене просто не буде в списку тих, кого цікавить, чи буде завтра дощ, у яку ціну хліб, чи є життя на Марсі та до чого тут ми. Розумієш? Ми гриземо яблука, достиглі під одним сонцем, обоє знаємо, що в котів на лапах подушечки, але можемо так і не перетнутися. І час витече, як вода з ванни. А в розетках так і буде 220, лелеки все летітимуть на Південь, і Ейфелева вежа так і житиме, не знаючи про нас.
***

може б я була
двірником чи кленом
а може
вже була котом лишайним
чи килимком
у тебе біля ліжка
бо може я була

а я
просто
під теплою периною
зачесана на захід
прицвяшена до себе

і пил у тебе на книжках
це трохи я

трава
в якій качається твоя правнучка
моє волосся

і дощ
холодний сік
моїх невиплаканих віршів

зустрінемося
коли станемо
грибами
ти восени
а я десь біля тебе

     ГУНДЕР ОКСАНА народилася 8 березня 1984 року у м. Луцьку. Навчається на 5-му курсі філологічного факультету Волинського державного університету ім.. Лесі Українки. Друкувалась в обласній періодиці. У 2002 році видала збірку віршів „Фарбую мокрий дощ”. Дипломант міжнародного літературного конкурсу „Гранослов-2002”.
     Член Національної Спілки письменників України з 2004 року.
***
Ця куртизанка
Без ребра Адама

Вона не продається
Її не можна спіймати
На гарячому
Як в принципі
І на холодному

Вона просто
Повисла на розі
П’ятикутної зірки
В надії позбутися
Залежності від не
І чим швидше
Добратися додому
Аби випрати
Занічнену
Позичену
Білизну
***

Українка
У вінку з кульбаби
На трасі
Москва-Київ-Варшава
Вона майже без куль
І вже точно не баба
Зашиває дзюри у небі
Пече сухарі на дорогу
Каркає на дощ
Пише листи до Бога

Вона
Як англійська королева
Має свою корову
Стару свиту
І подушку сіллю набиту

Українка
Майже не баба
З повними
Кишенями куль
На трасі
Москва-Київ-Варшава
***

Гортає вітер
Згорений Коран
І небо через трубочку
Смакує „Криваву Мері”

Напевне наші бузьки
Не вернуться назад
Вони змінили віру
Й понаносять циганчат
Між кактуси
В розстріляні пустелі

Сьогодні помолюся
За Аллаха
Нехай він виживе
У цьому згарищі подій
І в Страсну п’ятницю
Нехай поставить свічку
За нашу Божу Матір
Вона ніколи не ховає сліз
Під паранджу

***

Картавить скрипка
А рояль став на пуанти
Танцює „Лебедине озеро”
На чотирьох

Ми якось обійдемося
Без шампанського
Без поцілунків
І без трояндових колючок

Вікно простигло
В нього з носа вже тече
Давай
Його закутаєм у жалюзі

І без жалю
Забудемо
усі феміністичні настрої

весна запросить вечір
на побачення
і розрахується за номер
у готелі

а нам залишилось
лиш дочекатися
коли зачиняться за нами
ці безсоромні двері
***
Замучилась
Сидіти по-турецьки

Трава на виворіт
уже не проросте
і вітру час робити
щеплення
щоб не забувся
звідки родом є

багдадський злодій
вже краде не яблука
він позичає очі
в нашого Сірка

і небо що ледь-ледь
ногами дригає
ховає до подертого мішка

тоді вже байдуже
що ця весна на виріст
лиш би не тріснула
як пляшка
з-під дешевого вина

ще хоч би трішечки
аби наїстись
зелених вишень
й дочекатися листя

     ЛУЦЮК ГАННА народилася 24 травня 1989 року у с.Баїв Луцького району. У 2003 році вийшла перша її збірка „В ополонці вербових котиків”. Друкувалася у місцевій пресі, колективних збірниках. У 2005 році брала участь у всеукраїнській нараді молодих літераторів, що проходила в Коктебелі. Навчається у Луцькому педагогічному коледжі.
***

Сімейна ідилія
Ти заготовлятимеш
гербарій для корови
з ніжок колосків
і сухої кукурудзи
наконсервуєш
повну клуню пасовища
із запахом
польового літа
маргариток і маку

А я на грядці капусти
малечу збиратиму
у поділ фартуха
буду вогнище сімейне
на сніданок розігрівати
у печі
мікрохвильовій

отак і житимемо
де тепло і тісно
під стріхою
солом’яної вигадки

***

Божевільні дні
поскакали з дощинками
навипередки у осінь
а я переодягнулась
в опудало
і на город

горобцям сказала
що колоски сторожитиму

собі
що від „1 вересня”
ховаюсь

та насправді
соромно було
перед вирієм
що вже рік
як ямки
на щоках у тебе
з верлібра у верлібр
перекочують

     ПОЛІЩУК НАТАЛІЯ народилася 20 липня 1985 року в с. Сенкевичівка Горохівського району Волинської області. Після закінчення Маяковської школи-інтернату навчається на філологічному факультеті Волинського державного університету імені Лесі Українки. Друкувалася в колективних збірниках і газетах. Лауреат всеукраїнського конкурсу «Старшокласник». Видала поетичну збірку «Забула вимкнути ніч».

Забула вимкнути ніч

вулиця всміхається
на долонях ліхтарів
і губить небо на підвіконня
ніч злизує остання краплі світла
що липне до вуст колисковою
а на асфальті причаївся біль
мокрою сірою плямою
***
чіпляюсь поцілунком тобі в уста
чіпляється ніч клаптями в долоні
під сорочкою пальці слухають
пульс
і пестять подушку
ніч лягає на ліжко
а ти закоханий у марево
відверто прикипів поцілунком до шиї
з якої ніжно сповзає тінь очей
і зачіплюється за ґудзики
та глибокий виріз
сьогодні вечір затісний для тіла
тому воно і поспішає вивільнитися
від джинсової обгортки
і торкнутися твого погляду
що вже смакує кожною родинкою
підсолодженою місячними зайчиками
в той час коли ліжко тулиться до
ніг і твого тепла
такого відчайдушного наче гаряче воно
що котиться до мозку
не відрізниш ні місяця ні тебе
лише тінь на стелі
***
Слухаю сонети дощу з солоним відбитком
асфальту
і крики літа
що висихає мокрими плямами на обличчях
ловлю зіницями вітер
в кольорову цяточку
і плачу мокре сонце
на захід твоїм пісням

     ВИСЛОЦЬКА ВІТАЛІНА - народилася 13 листопада 1994 року у місті Луцьку. Навчається у 6 класі загальноосвітньої школи №16.

Дятел

Чути зранку: тук-тук-тук.
Хто ж то там заліз на сук?
Дядько дятел дуб довбає,
Під корою щось шукає.
Де малюсінька щілинка –
Затаїлася личинка.
Нею дятел поласує,
Разом дуба полікує.

В лісі

В лісі, де ростуть ялини,
Вчора з татком я гуляв,
А в ялин до хмар вершини
Й темні тіні під гіллям.

Стало зразу трішки ясно,
Та зате там на яву
Я побачив справжню казку,
Не придуману, живу.

Там від гілки і до гілки
По ялиновій свічі
Так стрибають спритні білки,
Ніби справжні циркачі.

Ти можеш лiтати на птаховi або пiрнати на осiдланим змiї, дружити з магами i боротися з чудовиськами, але, якi б чудеса нi творилися навколо, тобi обов'язково захочеться дiзнатися бiльше. Зазирнути за край звичного. I тодi доведеться, кинувши будинок, бродити з краю в край неосяжної Iмперiї, шукати єдиної людини - того, хто розпалює вогонь у вогнищi, хто знає, куди йдуть люди пiсля смертi ... У романi "Варан" Марина та Сергiй Дяченко повернулися до улюбленого жанру фентезi яскравого, захоплюючого, романтичному. 19.03.2011 18:00 > У Луцьку дiти презентували виставку робiт з бiсеру. Дiти одного з гурткiв, що дiє при Центральнiй бiблiотецi для дiтей мiста Луцька, 17 березня презентували виставку робiт з бiсеру. При Центральнiй бiблiотецi для дiтей мiста Луцька дiють чотири гуртки. Одна з дитячих майстерень називається «Я сам». Понад п'ятнадцять дiтей представили свою майстернiсть та весь творчий доробок за час навчання в гуртку. За словами директора Центральної бiблiотеки для дiтей мiста Луцька Нiни Бочарової, гурток заснували в листопадi минулого року з iнiцiативи самих дiтей. «Ми вже починаємо готуватися до виставки у Рiвному та на лiто дiти готуються поїхати до Львова. Роботи дуже професiйнi тому, що дiти прийшли творчi. Мабуть тому, що їх не привели сюди батьки, а вони прийшли самi», - додала директор. Найменша учасниця майстернi навчається у другому класi загальноосвiтньої школи, а найстарша - у десятому. Директор розповiла таку iсторiю, що мама однiєї з учениць теж захопилась цим заняттям, i з часом сама почала займатись бiсероплетiнням. Свої роботи вона виставила разом з донькою. До слова, в цiй студiї є також дiтки з обмеженими можливостями. Одна з старших учасниць дитячої майстернi Тетяна Новарчук розповiла журналiстам, що займатись бiсером їй дуже цiкаво, i наразi це одна з найулюбленiших справ дiвчини. «Для душi людини це цiкаво. Тому, що тут можна робити всякi вiзерунки, малюнки, метелики, жайворонки робити. Мене батьки дуже хвалять та розумiють моє захоплення. Найбiльше всього я люблю робити фiалки», - розповiла дiвчинка. Автору найкращої роботи спонсоруватимуть поїздку на виставку виробiв з бiсеру до Львова.